На день народження мені  подарували невеличку скульптуру з кераміки, що зображає маленького Ісуса в оточенні відомих біблійних персонажів. Десь довго вона мандрувала по морях та океанах у контейнері з гуманітаркою, потім стояла  у когось не оцінена належно, можливо, займаючи місце для чогось  більш цінного, і. в решті решт, опинилася у мене на серванті на місці, що нібито навмисне для неї було приготовлено. Дорогий для мене подарунок! Хоч я вже дещо звик до нього, але часто зупиняюся й подовгу роздивляюся ці майстерно виліплені й розфарбовані фігурки.  Не виключаю, що не все тут зображено з абсолютною точністю по відношенню до Євангелія, але дух різдвяної події схоплено вірно.

Ось Марія. Схилила голову над дитям, щось там поправляє з ніжністю. Очей її не видно, але вся її постать промениться материнським щастям.  Над ними Йосиф. Як і належить главі сімейства, сповнений відповідальності, дещо навіть суворий. У правиці у нього чомусь пастуший посох, але загнутий кінець десь відбився у тривалих подорожах світами,  – і правильно, адже Йосип не був пастухом, і тепер той посох у його руці виглядає як товста палиця, що нею можна убезпечити сім»ю від різних небажаних дорожніх пригод у майбутній подорожі до рідного Назарету.

Троє мудреців. Їх зображено у царських коронах. Католицьке передання стверджує, що до Ісуса прийшло троє царів. Нехай буде й так. Серед царів, королів та президентів теж іноді трапляються мудрі люди. Трохи осторонь – пастушки. Всі присутні тут дружною купкою згуртувалися навколо  Новонародженого. І саме це мені більше всього до вподоби. Ніби всі вони на якийсь час забули про своє положення в суспільстві, постали перед Божественним Немовлям як рівні,  хоч і одягнуті скульптором кожен у свої шати – інакше, як би ми їх упізнали, але за суттю такі, якими їх створив Господь. Бо що є людська мудрість перед Його мудрістю, чи що є світська, нехай найвища, влада перед владою Царя царів!

Десь приблизно таким тісним гуртком мені уявляється Церква.  Лише у Церкві може панувати справжня рівність. Скільки між нами є докторів наук, крупних керівників, діячів мистецтва, політиків тощо, але більшість із них, переступаючи поріг храму, знімає свої «корони» та «шитий золотом одяг» і сідає поряд з тими, хто щойно прийшов від «кошари». А хто цього не зробив і з»явився перед лице Його при всіх своїх світських «орденах» та «медалях», той ще довго буде стороннім на цьому  великому, хоч і скромному на вигляд святі примирення, взаємопрощення, порозуміння, взаємопізнання і єднання.

До людей пригорнулися корівка, віслючок та овечки… Я переконаний, що там за дверима, у ці години теж діялося щось незвичне, небувале досі. На деревах скупчилися великі зграї різних птахів, стояли, полишивши свої кровожерні звички, леви, вовки та інші хижаки,  притихли невеличким стадом дикі олені, кози та інші представники місцевої фауни, зовсім не боячись, що їх тут з»їдять, усі вони  символічно представляли все Боже творіння, увесь наш світ таким, яким він був за задумом Творця  до гріхопадіння людей.

Якщо хтось вважає, що це фантазії автора, нехай відкриє Марка 1:13. Те, що там написано, може здивувати навіть тих, хто добре знає Слово. Отже: «І Він пробув у пустині сорок днів, спокушуваний сатаною, і був зі звірами, і ангели служили Йому». Ну, про ангелів сказано ясно, а що робили там голодні звірі поряд з абсолютно беззахисною, ослабленою фізично людиною? Є лише одна відповідь на це запитання. Вони відчули появу в пустелі потужного джерела любові й інстинктивно потягнулися до нього. Ця любов просвітлила їх на деякий час, пригасила надзвичайно сильні природні інстинкти, наповнила їхні серця миром та  напевно і своєрідною любов»ю. «Нехай все, що дихає, хвалить Господа!» (Пс.150:6) Вони прийшли прославити Сина Божого. По-своєму, по-звірячому, звичайно, але Ісус не став придивлятися, до якої «деномінації» вони себе відносять, чи відповідають їхні дії загальноприйнятим релігійним традиціям, Він не прогнав їх, а прийняв їхню хвалу, хоч і виглядало це «служіння» досить незвично.

Можна безпомилково здогадуватись, які почуття наповнювали Ісуса, адже тваринний світ був, по суті, безгрішний з причини своєї природної моральної несвідомості, Господь добре знав, що «творіння скорилося марноті не добровільно», що воно «разом зітхає й мучиться» через тяжкі гріхи людей, очікуючи звільнення з неволі тління (Рим.8:20-22).  

Якби у центрі уваги людства постійно перебував Ісус, завжди панували б між людьми мир, злагода і достаток, не було б цього споконвічного протистояння людини й природи, її не треба було б постійно підкорювати, а фактично грабувати, злочинно користуючись силою, що дана від Бога.

Поряд з Ісусом інакше починаєш дивитися на світ. Тобі поступово починають відкриватися глибини Божого задуму. Все, що може охопити наш погляд, ­ ­– і рослини і тварини, і люди, і навіть неживе каміння та земля – все є рівноцінним, рівноправним, однаково любимим  творінням Божим.  Господь навчає твоє серце у всьому бачити Його, таким чином, не розлучатися з Ним навіть тоді, коли ти зайнятий справами на виробництві чи вдома по господарству, кожна така зустріч наповнює душу радістю, свідомістю прямої твоєї причетності до всього цього незбагненно великого, величного й прекрасного. Відчуваючи серцем Господа у нібито мертвій природі, ти вже не кинеш сміття на клумбу, не залишиш у лісі недогоріле багаття, не роздавиш мимохідь якого-небудь жука чи ящірку, не плюнеш у річку, не затопчеш квітку. І коли Бог відкриє тобі у цих звичайних, нібито, і звичних речах Свою глибину і складність, ти віднайдеш  непересихаюче джерело постійного тихого святкування і почнеш розуміти серцем, що є справжня Божа любов.

З РІДЗВОМ ХРИСТОВИМ!