Гроші та все з ними пов’язане — тема, яка турбувала людей, відколи вони ввійшли у ринкові відносини. Питання їх примноження, заощадження, раціонального поводження, планування власного чи сімейного бюджету турбують усіх — тих, хто має достатньо грошей і кому їх постійно бракує.

Про те, як правильно планувати сімейний бюджет, як не стати заручниками боргів чи надмірного заощадження ділився думками викладач курсів із фінансів на магістерських програмах та програмах управлінського розвитку LvBS, бізнес-консультант з фінансових питань Михайло Сало в межах зустрічі „Сімейний бюджет“ Соціальної ініціативи „Хтось не зробить“ Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ.

Чим унікальні зустрічі, що відбуваються в підземеллі храму Преображення Господнього — тут завжди актуальні теми, запрошені гості — компетентні та фахові в заданій темі, а зустрічі проходять у формі діалогу, що сприяє кращому і вичерпнішому розумінню теми.Не стала винятком і розмова про сімейний бюджет.

Найперше, на чому наголосив Михайло Сало, він має різний досвід фінансового становища — від того, коли не було завтра за що з’їсти хліба і до того, що плануємо багатомільйонні проекти, які треба виконати в межах проекту. Єдине, що залишається стабільним — його сім’я, родина завжди складає бюджет і планує витрати.

Те, що цікавило найбільше

— Гроші — це емоції. Є певні правила, які було б добре використовувати та є певні схильності, які нами керують. Чи можна змінювати ці звички? Адже є люди, які принагідно хочуть купити все найкраще додому, а є ті, які „шпарують“, тобто заощаджують, всі можливі кошти. Коли це в одній сім’ї, то це завжди трохи „іскрить“, — поцікавився голова Патріаршої комісії у справах молоді отець Ростислав Пендюк.

— Психологія грошей — дуже цікава. Адже часто люди, які вміють і знають, як рахувати гроші, знають, як має бути правильно, але зовсім не правильно це роблять і „залазлять“ у фінансові проблеми. Прийнято вважати, що люди раціональні і якщо знають про щось, то приймають правильні рішення. А насправді ми лише частково раціональні, особливо, що стосується грошей. І, на жаль, через емоційні, психологічні причини дуже часто робимо те, що шкодить нашому „фінансовому здоров’ю“. Тому найперше раджу аналізувати сою поведінку щодо грошей, щоб зрозуміти, чому саме так робимо.

Марія Дзюбій у межах діяльності соціальної ініціативи „Хтось не зробить“ корує напрям „Щаслива сім’я“, то ж більшість її запитань стосувалися саме поводження з грошима в сім’ї.

— Чи можливо перевиховати людину? Як має бути правильно в сім’ї?

— У подружжях, де думають, що можна когось перевиховати, — найбільше проблем. Вчіться „притертися“ один до другого. Тож якщо одружуєтеся з людиною, яка звикла мати „заначку“ чи з тією, яка тратить усе, не пробуйте перевиховати, бо зіпсуєте життя і собі, і цій людині. Найкращий спосіб —домовлятися і планувати разом. Бюджет не є чимось складним. Просто мусите втримувати баланс між тим звідки братимете гроші і на що витрачатимете. Головне — погодити плани.

— Що важливіше — достатньо заробляти чи заощаджувати?

— Важливо одне й друге. Коли говоримо про управління грошима, сімейним бюджет, то він складається з двох категорій — доходи і витрати. І ті дві частини мають жити своїм життям. Важливо дбати, щоб заробляти більше і щоб заощаджувати, а витрачати менше, ніж заробляємо.

— Який нормальний відсоток заощадження?

— Є загальне правило 50%-20%-30%. Тобто 50% — щоденні витрати, 30% — бажання і довготермінові речі, а 20% — заощадження. Та єдиного правильного рішення не існує. Кожен індивідуально має ділити свій бюджет. Бо кожен живе в різних умовах. Треба розуміти, що формула має складатися з того, що хочете від заощаджень і витрат.

Щодо заощаджень, то, не зважаючи на рівень доходів, кожен може заощаджувати 5%, бо це не впливає ніяк на якість життя. Тобто маємо розуміти, якщо наше заощадження негативно впливає на наше життя, то ми просто за якийсь час не робитимемо цього. Часто виникає спокуса заощадити за один раз більше. Та це як зі спортивними тренуваннями: коли приходимо в спортзал, то не починаємо зразу піднімати стокілограмову штангу. Нам потрібно поступово тренуватися, щоб досягнути результату. В спорті не так важливо, скільки кілограм піднімаємо, як регулярність занять. Те ж саме й у фінансах. Не стільки важливо, як багато заощаджуємо, як те, чи робимо це регулярно.

— Чи має бути ціль заощаджень?

— Перша категорія заощаджень — пенсія. Гроші схожі до оптики: що далі об’єкт, то меншим він нам здається. Зараз наші потреби нам здаються дуже важливими — піти на каву, на дискотеку чи в кіно. Ми їх бачимо дуже чітко. А всі наші потреби, які матимемо через 20 років, виглядають зовсім незначними. І навіть якщо пробуємо їх наближати, то роздільна здатність цієї перспективи дуже незрозуміла.

Зазвичай ми сподіваємося, що доки вийдемо на пенсію, то станеться диво в державі, чи ми будемо успішними бізнесменами. Тож коли минає час, ми опиняємося в ситуації, з якою не знаємо що робити. Тому кожен із нас має заощаджувати на пенсію. Якщо ми мало заробляємо і будемо небагато заощаджувати, то все одно щось матимемо. Якщо заробляємо багато, то маємо високий рівень витрат, тому заощадження теж необхідні.

Друга категорія заощаджень має стосуватися чогось конкретного, візуалізованого, а не абстрактного.

— Де краще тривати гроші?

— Куди інвестувати —це теж складна тема. Універсальної формули теж нема. Проста порада: ніколи не вкладайте гроші в щось, чого не розумієте. Хіба, якщо готові повністю втратити свої гроші.

Увесь розвинутий світ заощаджує і вкладає. Україна і пострадянські країни мають негативний досвід, бо їх обікрали. Тож перш, ніж вкладаєте в банк, дізнайтеся про нього максимум інформації.

Люди, які пробували займатися бізнесом, не мають жодних гарантій від втрат. Та, якщо не робитимуть цього, то й не зароблять.

— Скільки грошей варто виділяти на пожертви?

— Маєте розуміти свої можливості. Можна ділитися, не приносячи собі школи, а не так, щоб знищити себе. Тобто в межах свого бюджету. І треба мати „план дій“ на ці випадки — заздалегідь визначити суму, яку можете пожертвувати. Є думка, коли щось комусь даємо, то не треба нікому про це говорити. Та я переконаний, що варто розказувати, щоб заохочувати інших це робити.

— Скільки грошей маємо закладати на дітей?

— У кожної людини є власна філософія і підхід до життя. Моя думка: все, що нам треба дати дітям — не вмерти з голоду і не нашкодити. А далі в них буде своє життя, а в нас своє. Ми з дружиною теж потребуємо проводити час удвох, тож це не означає, що діти повинні мати все те саме, що маємо ми. Але то лише моє розуміння. Те ж стосується проведення часу з друзями. Адже я старішатиму і щораз менше матиму можливостей поїхати з друзями на велосипедах і з наметами. Тому зараз їду без дітей. Це не означає, що я з дітьми не поїду. Але має бути баланс. І для кожного він свій. Але ніхто не зобов’язаний віддати все життя дітям. Найбільше, що можу — показати їм, що я отримую задоволення від життя.

Ще кілька корисних думок

Зменшіть швидкість покупок. Тобто не купуйте спонтанно, а краще відкладіть це на наступний день, можливо, зрозумієте, що вам цього не треба.

Щодо позичок, то не давайте в борг більше, ніж можете подарувати. Бо якщо позичаєте більше, то можете зіпсувати взаємини з друзями чи родичами. Адже ті, кому позичаєте, також не знають, що може трапитися. Життя — непередбачуване і обставини можуть так скластися, що вони не матимуть змоги повернути гроші взагалі або тоді, коли цього потребуватимете ви.

Ще одна порада — не беріть споживчі кредити. Щодо комерційних, то вони доцільні лише тоді, коли знаєте, куди зможете вкласти ці гроші, щоб отримати більший дохід, ніж витрати.

„Чому я не можу собі цього дозволити?“, — саме це питання породжує безліч проблем. Бо починаємо витрачати ще не зароблені кошти вже сьогодні. Як не парадоксально, та з’являються проблеми й тоді, коли починаємо більше заробляти. Бо ще не навчилися жити в цій „системі координат“. Ми тоді тратимо значно більше, ніж можемо собі дозволити.

Завжди будуть люди, яким пощастило більше. Навчіться себе любити, якими є, сприймати і жити в тій реальності, в якій ви є, намагаючись покращити його. Не дивиться на те, що робить середовище. Хоча нам взагалі притаманна стадність, тобто властиво робити так, бо інші так роблять. наші батьки, бабусі-дідусі нас навчили керуватися принципом: „ а що інші скажуть?“ І це дуже велика небезпека. Бо інші завтра не прийдуть і не вирішуватимуть наші проблеми. Не скажуть, де маєш взяти гроші, не думатимуть за вас, не читатимуть за вас книжку. контролювати свої витрати не по відношенню, як тратить гроші ваш кум чи подружка, а до того, як заробляєте. Від вас нікуди не дінуться ваші друзі, якщо ви скажете, що вам задорого сходити в ресторан, чи коли не можу собі дозволити поїхати на море. Навчіться не думати про щастя інших, а будуйте власне.

Навчіться визначити стиль життя, а не гнатися за грошима. Будуйте життя, комфорте вам. Практично неможливо досягти того рівня доходів, щоб можна було собі дозволити абсолютно все. Найбільша проблема не в тому що мало заробляємо а в тому, що не вміємо жити відносно того.

Найбезнадійніша справа — давати поради. Радників є мільйон. Та питання в тому, чи ви робитимете це.

Найважливіше

— Не тратьте більше, ніж заробляєте;

— Записуйте і розумійте свої витрати;

— Плануйте свої витрати;

— Заощаджуйте.

Тобто почніть дотримуватися простих базових правил, а далі почнете надбудовувати.

Наталія ПАВЛИШИН