Головна » Статті » Родина

Одвічне протистояння: батьки - діти

Перед початком земної діяльності Христа Бог сповіщає Синові Своєму: «Ось Я посилаю ангела Мого перед обличчям Твоїм, і він приготує дорогу Твою перед Тобою» (Мк.1:2). Ангел прийшов в образі Йоана й розпочав виконувати доручення. Одне з його найважливіших завдань містилося у давньому пророцтві: «І прихилить він серця батьків до дітей і серця дітей до батьків їхніх» (Мал.4:5).

Як прихилити серця?

Колись мене дивувало: ну як такий грандіозний задум Божий – спасіння людства, може бути  залежним від моїх стосунки з дочкою, сином та й іншими родичами! Адже це моє особисте, воно навіть при найгірших обставинах не вийде за стіни моєї домівки. Як це воно може вплинути на такі всесвітнього масштабу події? Слава Богу, знайшлися мудрі брати, які мені пояснили: ось поглянь, будь-яке суспільство неодмінно складається з сімейних клітин, таким чином, уся земля охоплена сімейними стосунками.

Дійсно так! Хороша сім’я це така собі оаза в пустелі, де спрагла душа може напитися живої води втіхи, підтримки, зняти нервову напругу, поділитися радістю, наповнитися любов’ю і силою. Хороша сім’я, як правило, самодостатня. Вона дещо нагадує корабель в автономному плаванні, де є все необхідне для тіла й душі на весь час походу. Це місце, де Господь дарує нам найбільше своє благословення – дітей. Саме тут, а не деінде, чоловіки й жінки мають всі умови для щастя.

Ісус сказав: «Залишить чоловік батька і матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть вони обоє одним тілом» (Мт.19:6). Якщо подивитися неупереджено, то сім’я то є справжнє велике чудо. Варто лише вдуматись: двоє абсолютно чужих людей, ступивши на рушничок, стають рідніші ніж рідні батьки!

З появою спільних дітей сім’я стає ще міцніша. Діти – нагорода від Господа, каже Слово (Пс.126:3). І ми це добре розуміємо. Скільки грошей витрачається на забезпечення нащадків усім необхідним для життя, виховання, лікування, скільки підноситься молитов тими, у кого з якихось причин  малі не з’являються!  І яка радість, коли нарешті в домі пролунає дзвінкий голосок немовляти.  В сім’ї починається інше життя. Нова людина прагне зайняти своє місце у родині, вносить досить суттєві поправки у стосунки між батьками. Але все це не приносить смутку, навпаки, робить життя більш наповненим та змістовним.

Отож, поки діти малі, ні в кого сумнівів немає, – ­ вони дійсно є нагорода. Але ось наші хлопчики й дівчатка виростають. Настає час їм відліпляться від батьків і приліпляться до своїх «половинок». Діти відходять, будують власне життя. Будують по-іншому, – вони взагалі багато в чому інші. Часто це стає болісним відкриттям для батьків... Поради старших, їхній життєвий досвід не дуже потрібні молодим, – в Інтернеті є відповіді на всі запитання. В них у пошані інші  цінності, інші авторитети, в них нерідко й інші політичні погляди. Настає певне відчуження, віддалення колись таких близьких людей, переорієнтація спрямування почуттів – у дітей у бік власних дітей, у старих батьків нерідко – у порожнечу.

Думаю, ворог тут непогано  постарався. Бог не планував драматичного розриву між поколіннями, але це сталося, бо люди сильно віддалилися від Бога,  й ворог цим успішно скористався: яка прірва утворилася між  Творцем і творінням, така ж і між самими людьми. Попри глобальні наміри, Господь, люблячи чоловіків та жінок, хоче повернути стосунки рідних до первісного, задуманого Ним стану, прибрати перешкоди на їхньому шляху до родинного щастя.

Ісус сказав: «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов принести, а меч. Бо я прийшов порізнити чоловіка з батьком його, і дочку з матір’ю її, а невістку зі свекрухою її. І вороги чоловікові – домашні його» (Мт.10:34). Страшні слова. Як поєднати їх із давньою заповіддю про примирення батьків та дітей? (Мал.4:5). Ісус приніс Слово Правди у світ, що не знає живого Бога. Хтось із радістю прийняв Його вчення, а хтось категорично відкинув. Колишні добрі стосунки розтинаються немов мечем. Все це відбувається також і на наших очах. Але той меч розділяє, але не вбиває, кожному до останнього подиху залишається можливість стати на бік Істини й віднайти нове, щасливе   життя у Христі Ісусі.

Покривало шани й любові

У книзі Буття є одне місце, що дуже яскраво висвітлює певні стосунки батьків та дітей. «Ной почав порати землю і насадив виноградник.  Та й випив він вина й упився у своїм наметі так, що й обнажився. Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить,  та й заходився оповідати про те братам своїм на дворі. Тоді взяли Сим і Яфет накривало собі на плечі і, підступивши спинами, прикрили наготу батька свого, обличчя ж їхні були відвернені від нього, то й не бачили наготи батька» (Бут.20-23). 

Господь приводить до покаяння дуже різних людей: добрих і не дуже добрих, чесних і нечесних, лагідних і жорстоких. Минають роки, підростають діти й починають активно цікавитися своїм родоводом, життям своїх батьків та дідів.

Пам’ятаю одного свого шкільного приятеля. Батьки його розлучилися, коли він був ще малий, у кожного з них давно була нова сім’я. І ось, коли хлопець підріс, йому дуже закортіло дізнатися, чому ж розлучилися тато з мамою, яка причина, хто з них був винний. Поговорив він із батьком, поговорив з матір’ю, обоє бурмотіли щось невиразне, явно не бажаючи відкривати синові свої таємниці. Та хлопець не вгавав, почав питати родичів.  На щастя, серед них знайшлася одна мудра жінка, яка на болюче запитання хлопця відповіла йому так: «А скажи-но, Колю, навіщо тобі все це потрібно? Ну, з’ясуєш ти, що хтось із твоїх батьків зробив щось негарне, або просто допустив грубу помилку, то й що?   Будеш їх судити?»  «Та ні, я ж просто…» «Якщо просто, то викинь це все з голови. Батько до тебе добре ставиться, допомагає тобі? Так. І мама теж. Вони обоє дуже багато зробили для тебе, аби ти став отаким гарним хлопцем, який наразі є. Збережи все те добре, що вони тобі дали, і шануй їх за це. А їхнє життя і їхні помилки нехай залишаються з ними». Хлопець угамувався.

У кожної людини є своя «нагота», те, що заховано від стороннього ока. Чи треба знати синові, що його тато до покаяння був закоренілим наркоманом і завдав багато страждань своїм батькам? Чи потрібно знати дочці, що її мама не завжди була вірна батькові? Що батько чи мати якось були не зовсім чесні, не зовсім мудрі, не зовсім справедливі? До того як діти досягли свідомого віку, батьки їхні «намотали» чимало років, де було всього: і невдач, і поразок, і сумнівних перемог, і тяжких помилок. Чи варто у все це вникати дітям? А якщо вже щось вилізло, то чи не краще відвернутися від нього й накрити «покривалом» розуміння та поваги й більше ніколи не бачити тих речей?

Батьки, не дратуйте дітей!

«Батьки, не роздражнюйте дітей ваших, щоб вони не впадали у відчай» (Кол.3:21). Ця заповідь пустила глибоке коріння у наш побутовий грунт. Хто має дітей, той знає: дитина, котра щойно зіп’ялася на ніжки, потребує постійного недремного нагляду. За малим треба буквально ходити назирці: то він повитягав шухляди й викидає на підлогу все, що там є, то тягне руку до ножів та виделок, то починає «вивчати» електроприлади… У міру того, як діти підростають, пильної батьківської уваги вже потребують інші речі, – чимало клопоту завдає той же комп’ютер. Нерідко буває, що мами й тата за багаторічною звичкою абсолютно впевнені: їхні вже дорослі діти просто пропадуть  без батьківських настанов та їхнього великого життєвого досвіду.

Одна хороша сестра якось дізналася, що її син-школяр почав дружити з дівчинкою з паралельного класу. Переглянувши тихенько усі синові папери, вона знайшла там листи від тої дівчинки, – зі зрозумілих причин діти не хотіли користуватися електронною поштою.  Протягом року сестра пильно слідкувала за стосунками молодих людей, терпіла, не втручалася, але якось щось там у цих стосунках їй не сподобалося й вона не витримала, сказала синові. Це був справжній шок для хлопця! Кілька місяців він ходив немов прибитий, не розмовляв з матір’ю, аж поки вона не попросила в нього пробачення й не обіцяла ніколи більше не копирсатися в його таємницях.

Навіть маючи хороших, слухняних дітей, нам не завадить хоча б зрідка попросити у Бога трішечки мудрості.

Один чоловік у молоді роки  мріяв навчитися грати на акордеоні, ­ тоді це було дуже модно, але не спромігся й вирішив здійснити свою мрію через малого.  Хлопець мав непогані технічні здібності, та дарма!  Батько, звичайно ж, краще знав, що потрібно синові для щастя. Так що не пізнав хлопець ні нормального дитинства, ні повноцінної юності, – все через ту музику. Неважко уявити, які почуття вирували в його душі. Необхідну професійну освіту таки здобув, та баян на той час вийшов із моди, то ж, звільнившись від опіки батька, хлопець закинув інструмент у комірчину, влаштувався в авторемонтну майстерню, де й розквітли його непересічні природні здібності.

«І ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні та настановленні Господнім» (Еф.6:4). Всі ми, дорослі, докладаємо великих зусиль, аби наші діти теж прилучилися до Церкви і, звичайно ж, саме так і виховуємо їх, але якщо виховному процесові дещо бракує необхідної поміркованості, то плід виховання може вирости зовсім не той, що на нього сподівалися вихователі.

Жінка прийшла до священика на консультацію й простить поради. Розповідає. Живе вона з сім’єю сина, – його дружиною та онуком.  І, звичайно ж, активно виховує їх усіх у християнському дусі. «Син на роботі, а я й обід готую, і прибираю, і мию, і з малим  – все я. Невістка ж ото поснідала і – на диван перед телевізором. Серіали дивиться до самого обіду. Кажу їй: «І що ти там знаходиш корисного? Пусте ж усе! Краще б Біблію почитала». «Немає в мене Біблії», – каже. «Як же немає? Я ж вам подарувала на день народження. Де вона?» «Не знаю», –  каже.  Ну, викинула, не інакше. Даю їй свою. Відкрила, поклала. Довгенько я поралась на кухні, приходжу, невісточка моя журнал читає, а Біблія на тій самій сторінці, що я відкрила. Журналів накупила отих, гламурних, ну там же тепер якої гидоти тільки не друкують! Якось не витримала, кажу синові: «Ось поглянь, на що твоя жінка гроші твої витрачає». Він замість того, аби поговорити з нею, на мене розсердився: «То не ваша справа, мамо». Ну що з ними робити?»

Служитель питає: «А вони у вас віруючі?» «Та яке там! Один раз на свята ходили до храму. Ото і все». «Значить, невіруючі. А ви, сестро, до них як до віруючих. Не вимагайте від них того, до чого вони ще не готові. Більше моліться. Господь знає, як їх краще привести до покаяння. Явіть їм свою любов, і не ставте непосильні для них вимоги». «То що, мені мовчати, дивлячись на те все?» «Інколи треба і змовчати. Просіть, сестро, у Бога мудрості. Бо, знаєте, дуже важко приймати слово істини від тих, кого дуже не любиш».

Категорія: Родина | Додав: ostin (16.11.2016) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 661 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[09.06.2018][Розвиток]
З чого виникає запрацьованість? (41)
[30.05.2018][Розвиток]
10 способів, як помножувати час (53)
[26.05.2018][Духовність]
Три види брехні. Третій —найгірший (52)
[25.05.2018][Духовність]
ЯКЩО ХОЧЕШ БУТИ ДОСКОНАЛИМ (136)
[24.05.2018][Суспільство]
Багатства можуть поневолити людину (57)
[24.05.2018][Роздуми]
Штучний інтелект: чому рішення потребують серця? (55)
[03.05.2018][Розвиток]
6 кроків, щоб підвищити самооцінку (61)
[02.05.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (119)
[01.05.2018][Суспільство]
Нова постхристиянська "релігія"? (72)
[21.04.2018][Родина]
Щасливий шлюб (130)
[20.04.2018][Суспільство]
Сучасний «знак часу» — деградація чоловічості (119)
[05.04.2018][Духовність]
ПРИЙДІТЬ, БЛАГОСЛОВЕННІ! (115)