Те саме можна сказати і одруженим. І тут любов є найбільшим багатством і основою щастя.

На жаль, сьогодні любов розуміють по-своєму, або взагалі вважають зайвою. Словом "люблю" розкидаються щедро на право й на ліво, так собі, наче дешевим крамом. Наречені йдуть до вінчання з шумом і легким серцем, а потім нарікають, що подружнє ярмо давить. І не дивно, бо подружжя це не ділова угода. Для нього потрібна любов взаємна і справжня.

Святий Павло писав: "Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає".

Любов терпелива, милосердна. Хто любить, той терпеливо прощає слабкості свого товариша. Не нарікає, приймає добродушно прикрості. За камінь платить хлібом, за образу - чемністю.

Славний був колись грецький мудрець Сократ. Мав собі й жінку славну, але тим, що була на весь світ сварлива. До Сократа посходяться бувало приятелі, молодь, послухати розумної речі, а жінка Ксантипа лається, сварить чоловіка при людях. А він ані слова. Та ось раз питається Сократа його учень Алькибіяд, як він може такий крик терпіти, а Сократ промовив: "Я вже так до того привик, що мені здається, ніби це віз туркотів". Іншим разом, коли жіночка лаялась майже весь день, Сократ вкінці став, усміхнувся, взяв шапку і вийшов з хати. Цей спокій так Ксантипу розлютив, що вона вхопила горня з водою і крізь вікно вилила на чоловіка. Сусіди стали дивуватися. А Сократ каже спокійно: "Я ж знав, що за громами йде звичайно дощ". Така ось і є терпелива любов. При такому чоловікові і Ксантипа полагіднішає.

Любов не зрадить. Щастя приятеля - його щастя. Успіхи, радість - його радість. Заздрість у шлюбі - це таке отруйне зілля, від якого життя стає полином! Вона й свідчить, що це подружжя виникло не з любові, а від самолюбства.

Любов не надимається, не гордиться. Де подружжя утворив розрахунок, там чоловік докоряє дружині то її неуцтвом, то нездарністю, а дружина випоминає йому щось інше.

Любов не засмучується. Якщо люди одружились нерозважливо, за порадою пристрасті, там невдовзі після шлюбу виникне образливість, сердитість, то таємний, то явний гнів.

Любов не знає лихого. Хто любить, той не підсуває лихих намірів. Немає нічого гіршого в подружжі, як підозра. Це справжній рак, що таємно, і немилосердно точить домашнє щастя. І не допомагає навіть присяга у невинності. Люди тратять здоровий глузд, доходять до божевілля, а все це через нестачу любові.

Любов не радіє обману, а радіє правді. Її засмучує будь-яка несправедливість та кривда.

Любов усе любить. Любить працю, переносить без докору невигоду й брак достатку. Терпить слабкість та помилки інших, виправляючи їх.

Любов усьому вірить. Не думає про хитрість. Сама добра, і в інших бачить лише доброту.

Любов на все надіється. Хто любить, не знає відчаю, навіть, маючи недоброго товариша, не втрачає надії на його виправлення.

Любов усе терпить. Її не образиш, і не виведеш з рівноваги, вона прийме усі прикрості, стерпить особисті кривди.

Любов ніколи не минає. По цьому можна і дізнатися чи вона справжня, чи ні. Молодість, краса, багатство, слава - все це не вічне, а любов не гасне ніколи. У радості та горі вона гріє душу, наче сонце ясне. Навіть у іншому житті, де будуть віра і надія, і там світитиме любов. Вона - вічна!

Ось яка має бути основа подружнього життя. Це перший обов'язок, найважливіше придане. Нема його - нема й гаразду.

За матеріалами видання 1910 року