В опублікованому аналізі науковці стверджують, що так звана «гендерна теорія» не є науковою теорією, але ідеологією, яка заснована на помилкових і недобросовісних висновках кількох науковців. Йдеться про те, що фундаментальні принципи, на яких заснована «гендерна теорія», насправді є помилковими, а також і фальсифікованими.

Додіґ і Поляковічь вказують на той факт, що добра частина тверджень «гендерної теорії» обґрунтовується фальсифікованими висновками американського біолога Альфреда Кінсі, в основному опублікованими в його роботах «Сексуальна поведінка людського самця» та «Сексуальна поведінка людської самиці».  Сьогодні висновки Кінсі в наукових колах прийнято вважати фальсифікатом, основою якого були недобросовісні дослідження і проста підтасовка фактів.

Паралельно з «дослідженнями» Кінсі американський психолог Джон Мані, проводячи дослідження гермафродитів у клініці Джонса Гопкінса, ствердив, що після проведених операцій гермафродити ідентифікують себе з тією сексуальною ідентичністю, в якій вони були виховані. Беручи цей виняток за правило, Мані ствердив, що сексуальна ідентичність не що інше, як накинена в процесі виховання самоідентифікація, яка може бути довільною. Він запроваджує в психологію поняття гендер, як психологічної категорії, яку індивідуум приймає, щоб задовольнити очікування суспільного оточення.

Для «гендерної теорії» біологічна стать немає ніякого безпосереднього впливу на гендер. Гендер – продукт суспільства, який, на думку гендеристів, у патріархальних суспільствах насильно прив’язаний до біологічної статі. Для прихильників «гендерної теорії» різниця між чоловіком і жінкою не що інше, як «колективна тиранічна фікція». У «відкритому суспільстві», за уявленнями прихильників гендеризму і так званого «відкритого суспільства», індивідуум має мати право свідомо обирати для себе гендер, або і безліч гендерів на певний час, змінюючи їх відповідно до своїх уподобань.

Така свобода мала би, на думку гендеристів, допровадити людство до повного щастя.

Американський філософ Джудіт Батлер, одна з найвідоміших теоретиків фемінізму, зуміла перетворити гендеризм на відому у світі ідеологію своєю працею «Рабство гендеру» (англ. „Gender Trouble“). Не звертаючи жодної уваги на те, що 1990 року, коли вона опублікувала свою працю, науковці вже довели помилковість тверджень Кінсі та Мані, вона в цій праці опирається саме на їхні «висновки». Батлер стверджує, що через деконструкцію вибраного чоловічого/жіночого гендеру і руйнацію традиційного сприйняття дуалізму чоловік/жінка можна осягнути нову рівноправність, яку вона називає гендерною рівноправністю. Згідно з твердженнями Батлер, те, що ми себе ідентифікуємо чоловік/жінка – це лише конструкція, а не біологічно зумовлена реальність. Тому, на її думку, стать мусить бути замінена на гендер, а гендер мав би бути постійно змінний і флюїдний. Згідно з твердженнями Батлер, потрібно деконструювати спосіб, яким суспільство сприймає статевість, щоб відбулися зміни в «політичній культурі» та щоб покращився статус жінки в суспільстві. На її думку, потрібно «змінити патріархальне суспільство, яке все ще актуальне, щоб воно стало дійсно рівноправним».

Додіґ і Поляковічь звертають увагу на те, що такий підхід до людської сексуальності абсолютно не враховує вплив біологічних чинників, які визначають чоловічність/жіночість людини. Статеву різницю неможливо звести виключно до питань сексуальної орієнтації та суспільної ролі, але вони є значно глибшими і комплекснішими та мають серйозний зв’язок з біологічними чинникам.

Чисельні наукові дослідження вказують на те, що теорія про виключно соціальний характер статевої ідентичності, як це пропагують гендеристи, є повністю помилкова. Дослідження доводять, що вже в новонароджених немовлят присутньою є статева різниця. Новонароджені хлопчики з цікавістю розглядають механічні предмети, а людські лиця їх цікавлять менше, а в новонароджених дівчаток це відбувається з точністю до навпаки.

Велике наукове дослідження Г. Літтона та Д. Ромні ще 1991 року на основі зібраних з усього світу даних у науковий спосіб довело, що практично в усіх культурах не існує різниці у вихованні хлопчиків та дівчаток на початковій стадії виховання. Що у фундаменті руйнує твердження гендеристів про начебто вирішальний уплив раннього виховання на формування статевої ідентичності.

У своєму аналізі Додіґ та Поляковічь аналізують також і методи досліджень прихильників гендерної ідеології та приходять до висновку, що заради своїх ідеологічних переконань представники гендерної ідеології використовують методи досліджень, які однозначно з наукового погляду можна  вважати звичайною фальсифікацією та підтасовкою фактів.

Висновок хорватських науковців один – «гендерна теорія» – це ненаукова теорія, а ідеологія для оправдання сексуальних збочень.