Несумісність характерів — це найпоширеніша причина розлучень. Ось тільки вона… несправжня.

Ми бачили таке сотні разів: він — шалений, вона — сам спокій; вона — легковажна, він — похмурий… Скупий і марнотратна… Базіка і мовчун… Песиміст і велика оптимістка — муза для творців романтичних комедій. І хоч вони абсолютні протилежності, та все ж тривають у більш (або менш) щасливих стосунках.

Виявляється, не обов’язково. Статистика каже, що несумісність характерів становить найпоширенішу причину розлучень. Її вказує більш ніж 30 % пар, що розлучилися. Позаду залишаються такі причини як: зрада (26 %), зловживання алкоголем (майже 20 %), фінансові непорозуміння (понад 7 %) та погане ставлення до членів сім’ї (6 %).

Дуже містка торба

Звідки ж тоді береться одна з найважливіших причин, через яку люди не можуть бути разом, хоча раніше присягались у цьому? Чіткого визначення тут немає. «Поняття несумісності характерів — досить загальне. Без точного роз’яснення, у чому полягає, як зовні себе проявляє і як впливає на подружнє життя, немає підстав визначати, чи причиною розпаду справді є відмінність характерів», — ствердив 1952‑го р. Верховний Суд. Але цю причину продовжують використовувати, оскільки інші причини цілковитого припинення співжиття (обов’язкова умова розлучення) вимагають додаткових уточнень. Деталей.

У «відмінність характерів» — як у дуже містку торбу — можна кинути все: підхід до життя і матеріальних питань, підхід до виховання дітей, відмінності у світогляді та політичних уподобаннях, різницю у віці. Такий широкий діапазон призвів до того, що навіть юристи визнають цю причину надуманою.

«[Ця причина] З’являється тоді, коли подружжя хоче розлучитись швидко і не хоче публічно перед судом з’ясовувати стосунки», — вважають юристи. — «Відмінність характерів як причина ніколи не виникає сама».

Фахівці визнають, що справжні причини розлучень зовсім інші. Першою і найважливішою причиною є зрада, потім алкоголь, наступні у черзі — психічні чи фізичні знущання над родиною, а також відсутність інтимного зв’язку. А також щоразу частіше серед причин з’являється фінансовий конфлікт. «Якщо дружина отримує більшу заробітну плату, ніж чоловік, а до того ж веде господарство, займається дітьми, прибирає і готує, то це призводить до конфліктів», — каже адвокат Малґожата Возняк. Крім того, якщо люди швидко просуваються фінансово, то змінюється також і їхній спосіб життя: з’являються нові знайомства, а інколи й зради. З іншого боку, коли бідніють — стають більш прискіпливими до того, хто скільки заробляє і скільки витрачає. Дедалі частіше з’являються «закредитовані» люди, які не можуть впоратися з погашенням боргів.

З віком змінюються й наші звички: хтось починає економити, а хтось навпаки — кидати гроші на вітер. Чоловік стверджує, що дружина витрачає забагато, в той час як дружина називає чоловіка скнарою. Знову несумісність характерів? Чи сварки про гроші?

Причину слід знайти

Юристи підкреслюють: законодавство стоїть на захисті родини, тому для суду замало лише спільного бажання подружжя розлучитися, треба аргументувати своє рішення. Тут, власне, приходить на допомогу коронна фраза: чи не в усіх подружніх відносинах маємо справу з несумісними характерами. Це нормально. Крім того, з часом ми змінюємося — ростемо, дозріваємо і формуємося під впливом досвіду; та все ж не це причина того, що ми більше не хочемо жити разом з іншою людиною. Слід визнати: «несумісність характерів» — це лише стратегія, яку використовують юристи у ході процесу, аби прискорити процедуру і переконати суд, що розлучення становить єдине можливе розв’язання проблеми; це сигнал про те, що ми вже більше не хочемо жити з цією конкретною людиною.
Коли ми чуємо, що підставою вимоги розлучення є несумісність характерів, то варто запитати людей: що це означає?

Зазвичай ідеться про те, що люди не можуть домовитися. Фахівці та працівники громадських організацій розповідають, що подружжя, які ще до розлучення, а також уже в часі процедури все ж дають собі шанс відновити зв’язок та звертаються про допомогу, дуже часто взагалі не знають одне одного — вони не спілкуються: щодня обговорюють речі, які треба зробити, і справи, які треба вирішити, але не розмовляють про себе. Найближчі особи не говорять одні одним про те, що переживають, чого очікують від партнера, що їх турбує, а розмови, що роками не відбуваються, створюють між ними стіну байдужості й знеохочення.

Людям важко розмовляти, бо вони втомлені справами та надмірною кількістю проблем; однак дедалі частішою причиною стає відстутність навичок «проговорювання справ». Причину непорозумінь у сім’ї становить те, що подружжя винесло — чи радше те, чого люди не винесли — зі своїх батьківських домівок. Тоді як найважливіше, власне, подолати цю стіну — стіну непорозумінь. Слід впроваджувати у наші взаємини правило «сідаємо і розмовляємо». І тоді виявляється, що люди мають нагромаджені роками образи: відносини треба рятувати, витягуючи з-під завалів.

Та чомусь ображені й посварені подружжя — замість звернутися до посередника і спробувати врятувати сім’ю — воліють подати на розлучення. Переважає егоцентричне ставлення до дійсності: інша людина існує для того, щоб задовільнити мої потреби; коли настає розчарування — приходить час і на позов до суду.

Трапляється, що люди таким чином руйнують уже не перший шлюб, а після поверхневого навіть вивчення виявляється, що всі розлученя мали той самий привід. Однак, попри це, люди, уникаючи самоаналізу, намагаються знайти причини в інших.

Немає легких розлучень

Юридичні контори й сайти, що займаються цими справами, пропонують вирішити усе «легко, швидко і дешево», обіцяючи підготування позову за якихось 48 годин. Однак немає розлучень швидких, легких і безболісних: це правда — позов можна написати і за 15 хвилин, проте справжнє провадження починається значно пізніше. Згідно з законодавством деяких країн, лише на скерування справи на слухання чекають півроку, сама ж справа може тягнутися роками.

Дослідження доводять: розлучення це найбільш травматичний і стресовий досвід у житті; його прирівнюють до досвіду смерті одного з подружжя. Тому так важливо говорити про очікування від шлюбу до його укладання: люди мають чітко усвідомлювати, якого досвіду зі своїх сімей вони б не хотіли помножувати. У деяких країнах існує практика «дошлюбного посередництва»: наречені говорили про те, що їм заважає, на що вони погоджуються, а що — навпаки — є неприпустимим у їхньому майбутньому подружжі; узгоджують також правила спільного проживання. Чи це має сенс? Принаймні якщо через десять років у іхніх відносинах будуть проблеми, вони матимуть на що послатися. Якщо ж «не складеться» — то єдиною справою, в якій зможуть порозумітися близькі собі колись люди, виявиться одноголосне переконування суду у непереборній несумісності характерів.