За що варто, а за що не можна карати дітей, і як правильно це робити? Давайте разом спробуємо знайти відповіді на ці питання.

Що б не говорили вчені, які б нові педагогічні теорії не з'являлися, за великим рахунком ясно одне: виховувати дітей — значить допомагати їм йти в потрібному напрямку і оберігати від неприємностей. Для того щоб досягти успіху в цьому, у батьків не так багато механізмів. Ми можемо хвалити, лаяти, заохочувати речами і справами, подавати приклад і карати. Ось, мабуть, і все. У цьому списку покарання стає справжнім каменем спотикання. Спробуємо розібратися, як правильно карати дитину…
 

Покарання — демонстрація чітких рамок поведінки

Покарання — всього лише спосіб продемонструвати дитині рамки допустимої поведінки. Пройшла мода на міркування про те, що дитя має рости в повній свободі — без обмежень і заборон.
Психологи з'ясували, що дитина потребує розуміння меж дозволеного не менше ніж режиму дня і передбачуваної поведінки дорослих. 
Це дає їй почуття впевненості, звільняє від щохвилинного вибору і розвантажує нервову систему. Так що не треба лаяти себе за те, що час від часу ви щось забороняєте і за щось караєте.
 

Як впоратися з дитячими істериками

Розумні покарання не суперечать дитячій природі, не ставлять собі за мету придушення індивідуальності дитини і самоствердження дорослого. Вони служать тільки для позначення меж дозволеного, а не для «профілактики» або якихось інших цілей.
 

За що не можна карати дитину

Перш за все — за прояв природних потреб дитини. У кожному віці вони свої. Наприклад, в рік це — бути поруч з мамою, слухати її, дивитися на неї, не допустити зникнення її з поля зору. Так влаштовано природою, адже для виживання немовляті необхідна мати. У три-чотири роки головним заняттям стає гра, наслідування, дослідження навколишнього світу. А в сім-десять років — налагодження соціальних зв'язків. Якщо ми своїми заборонами суперечимо тому головному, чим заповнене життя дитини, ми не тільки шкодимо, а й даремно витрачаємо час.
 

Що не можна забороняти дитині

Бігати, стрибати, лазити, перекидатися і т.п. Гра і дослідження супроводжуються енергійними фізичними діями. Дитина знаходить себе в просторі світу, і заважати їй в цьому немає сенсу. Можна лише організувати її (і ваше) життя так, щоб дитяча активність не руйнувала. Але постійні «не бігай», «не кричи», «не лізь», «сиди спокійно» суперечить одній з головних дитячих потреб.

Висловлювати свої емоції. Особливо це стосується хлопчиків, яким весь час намагаються не дати заплакати під приводом «ти чоловік». Запам'ятайте: плакати можна і навіть потрібно — незалежно від статі.

Страх, радість, образа — будь-які емоції не повинні бути під забороною. Ваше завдання допомогти дитині усвідомити їх, проговорити і висловити зрозумілим чином. А вже потім можна вчити справлятися та керувати емоціями.

Наслідувати дорослих. Так-так, всі це начебто знають, але в повсякденних клопотах забувають про це. Якщо дитина намагається мити посуд і розливає воду по всій кухні, треба взяти себе в руки і відмовитися від спокуси «всипати по попі» або поставити малюка в кут. Дочка вимазала всю помаду або вилила на себе парфуми, син розібрав на частини телефон — це ще півбіди.

Але чим старші стають діти, тим пильніше вони за нами спостерігають. І якщо ви курите, то карати підлітка за куріння буде лицемірством чистої води. Використання нецензурних слів, обман, захоплення комп'ютерними іграми, грубість — все це вас може надзвичайно дратувати в дітях, але якщо в повсякденному житті ви робите те ж саме, то хіба у вас є право карати дітей? Гарна новина полягає в тому, що це правило працює і у зворотному напрямку: якщо ви ввічливі, чесні, ведете здоровий спосіб життя, проявляєте щиру турботу до інших людей, то дитина вбере це без зайвих слів і нотацій.

Заперечувати дорослим. Тільки подумайте, скільки разів ви говорили дитині: «Я правий, тому що дорослий! Старших треба слухатися». Ця логіка не витримує ніякої критики. Той, хто старший, може помилятися, може не знати всього, в кінці кінців, може бути просто небезпечним. Дитина повинна вміти і не боятися заперечувати дорослим і наполягати на своєму.
 

Строгі правила, від яких відступати не можна

Але, як ми вже говорили, є і речі, до яких потрібно ставитися строго. Позначаючи дитині те, що переступати не можна, ми повинні бути спокійні і впевнені, діяти не в стані збудження і злості. Найкраще пояснення правил, порушувати які не можна, засноване на стверджені «в нашій родині так прийнято». Говорячи так, ми вбиваємо одразу двох зайців — підкреслюємо приналежність дитини до спільноти (що благотворно для психіки) і позбавляємося від довгих і докладних пояснень «а чому треба робити саме так».

Кожна сім'я по-своєму формулює життєві правила і межі допустимого. Але є і загальні, безумовні речі, яких необхідно уникати.
 

Чого не можна допускати в жодному разі

Агресії до людей. Дуже важливо показати ставлення до цього з самого початку, буквально з перших місяців життя дитини. Не можна малюкові, який вже навчився контролювати свої рухи, дозволяти бити маму чи бабусю по обличчю. Зупиніть занесену руку і опустіть дитину на підлогу — цього буде достатньо.

Трирічній дитині, яка вдарила або вкусила колегу на дитячому майданчику, потрібно негайно дати зрозуміти, що ви вкрай незадоволені такою поведінкою. Вибачтеся перед тим, кого скривдила ваша дитина, відразу ж виведіть її з майданчика. Можна виробити власні сигнали, за якими ваша дитина буде розуміти, що вона поводиться погано. Реакція на агресію повинна бути негайною, твердою і зрозумілою дитині. При цьому ізолювати, позбавити іграшки — допустимо, а вдарити у відповідь — марно. Всі ці розмови «нехай сам відчує» не мають під собою психологічного обґрунтування.
 

Дитячі пустощі

Дій, які серйозно загрожують життю. Бігання по калюжах не рахується таким, якщо що. Ігри з електрикою і хімічними речовинами, небезпечна поведінка на дорозі та інші ризиковані розваги нерідко притягують до себе дітей, і завдання батьків в цьому випадку полягає в тому, щоб злагоджено і по можливості спокійно реагувати. Можна, звичайно, пуститися в довгі міркування про те, чому саме це заняття небезпечне, показати приклади страшних наслідків.

Але, по секрету скажемо, якщо з ранніх років, постійно і без зайвої істерики говорити про те, що дроти чіпати не можна, що в машині треба бути пристебнутим, що переходити дорогу треба на зелене світло і так далі, то вам не знадобляться додаткові зусилля. Ці зрозумілі і обґрунтовані заборони перетворяться в глибокі внутрішні установки, порушувати які навряд чи прийде в голову, хоча б до тих пір, поки дитинка не подорослішає і не захоче самостійно експериментувати зі своїм життям.

Але це вже буде зовсім інша історія…