Головна » Статті » Родина

Битва двох жінок

Свекруха (теща, якщо йдеться про чоловіків) — негативна героїня багатьох жартів, анекдотів та естрадних мініатюр; предмет нарікань молодих заміжніх жінок; причина багатьох подружніх криз.

Свекруха/теща може бути живим доказом того, що любов — як місяць — має свій темний бік, особливо коли вона власницька та егоїстична. Бувають, звісно, чудові тещі та свекрухи; однак проблема тих, що «тяжкі», до маргінальних не належить.

Стосунки з родинами, з яких ми вийшли, часто мають величезний вплив на життя подружжя, особливо на початковому етапі відносин. Чоловіки терапевтично вважають за краще з обтяжливих тещ сміятися; звідси, напевно, стільки жартів. Набагато драматичніше виглядають зіткнення двох жінок, які борються за прихильність однієї людини — чоловіка і сина одночасно. Можливо, тому, що жінки за своєю природою більше зосереджені на міжлюдських відносинах, вони так гостро переживають будь‑які труднощі в цій сфері, а деяким чоловікам насилу вдається встановити межі впливу найближчих жінок і перенести у відповідний момент емоційну залежність з матері на дружину.

Перша ластівка кризи

Проблема майбутньої тещі/свекрухи може виникнути набагато раніше — одразу ж після народження її потомка. Цього легко не помітити, бо сильний зв’язок матері з дитиною здається чимось природним; навіть чоловік не раз боїться йому противитися: він відходить на другий план і часто більше ніколи не повертається на належне йому — перше після Бога — місце. Йому не завжди вдається зрозуміти, що сталося, тому він не наполягає на належному до нього ставленні; воліє втікати в роботу чи іншу діяльність. Тоді як над ліжечком дитини повинен висіти напис: «Чоловік найважливіший». Нехай він нагадує дружині, що саме чоловіка вона вибрала супутником до кінця своїх днів, йому обіцяла любов і вірність; тому жінка в ці відносини повинна інвестувати найбільше, навіть якщо й ці інвестиції не одразу повертаються. Можна ще дописати: «Бог дав. Він/вона прийме». Адже ми не народжуємо дітей для себе, не маємо на них права власності, і вже від початку треба з цією «прикрою» правдою погодитися. Виховуємо дітей для інших, а єдиною втіхою для нас може бути те, що нашого чоловіка чи дружину теж для нас хтось виховав… Ну, якщо все ще не намагаємося його/її для себе втримати. Як?

Абетка маніпуляції

Хитріші матусі винайшли багато способів: можна викликати у дитини постійне почуття обов’язку (або провини), «тактично» хворіючи: серце або тиск — ці хвороби особливо рекомендовані й ефективні. Можна поскаржитися на власного чоловіка: «Знаєш, який він — ніколи не можу на нього розраховувати»; або аргументувати емоційний шантаж вдівством чи розлученням. Можна також під прикриттям родинних зв’язків або полегшення життя завантаженим дітям регулярно їх підгодовувати (що з того, що жирно й калорійно?); або змушувати до участі в недільних обідах, які сняться невісткам у кошмарах, позаяк їхня атмосфера швидше нагадує фінальні бої першої жіночої ліги на боксерському рингу, аніж затишок сімейного вогнища. Можна, врешті, зробити дітей фінансово залежними; вимагаючи взамін абсолютної лояльності, впорядковувати їхнє помешкання або безпардонно втручатися у виховання онуків.

Можна під виглядом допомоги робити регулярні рейди без попередження, аби тримати їх у стані готовності №1. Можна також за більшої чи меншої непокори викликати сина чи доньку на так звану сімейну раду (тобто «промивання мозку»), на якій вони дізнаються, як недоречно поводився їхній чоловік/дружина і якими недостойними мотивами він керувався.
Дивовижно, як мало значить для цих, переконаних у своїй любові матерів справжнє щастя їхніх дітей. Важливе лише те, щоб не випустити їх із-під своїх крил або якнайшвидше туди повернути. Чого насправді коштуватиме їхній власній дитині це втручання — має другорядне значення. Можливо, це наслідок переконання, що дітей народжують для того, щоби вони опікувалися нами в старості? Тоді як куди мудріше було б ставитися до батьківства як до служіння або, якщо хочете, до депозиту, який нам виплатять у небі. Тоді перші прояви невдячності власних нащадків (а їх у процесі виховання доведеться проковтнути багато) не зіб’ють нас із ніг.

Прямуючи до свободи

Іноді тренована у найвитонченіших формах маніпуляції теща (свекруха) пробує грати на релігійних мотивах, розмахуючи перед очима своєї дитини кам’яними таблицями з четвертою заповіддю. В той час як Писання каже, що «залишить чоловік свого батька та матір і пристане до своєї жінки, і стануть вони одним тілом»; а Катехизм Католицької Церкви додає, що «послух батькам припиняється від моменту, коли дитина стає самостійною». Бо шанування батьків — це не так довічна слухняність, як повага і вдячність за дар життя. Жити на свій розсуд не означає неповагу до батьків. Батьки мають право висловлювати свою думку, а дорослі діти мають право їх не слухатися; мають право будувати свою сім’ю та свій шлюб на власних засадах і за власними правилами. Допомога і турбота батьків? Охоче; але не залежність і нав’язливість.

У домі може бути тільки одна господиня, тому варто за будь‑яку ціну шукати окремого помешкання — нехай тісного, але власного, щоби самому будувати свою родину. Здорова дистанція, особливо на початку, вкрай потрібна, навіть за ціну меншого комфорту.

За кільканадцять років, дасть Бог, сама стану свекрухою. Що тоді заспіваю? А це з якого боку подивитися. Тим не менш, сподіваюся, що коли настане час віддати своїх дітей у добрі руки, власні слова будуть мені підказкою і пересторогою; сподіваюся, що зумію дати своїм дітям право на самовизначення, а також на помилки — тобто на свободу. В іншому разі вони будуть змушені її виборювати, а це не буде приємним для жодної зі сторін.

 



Джерело: http://www.credo-ua.org/2015/12/148607
Категорія: Родина | Додав: ostin (19.12.2015) | Автор: Аґнєшка Завіша, Deon.pl
Переглядів: 673 | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[11.02.2019][Духовність]
На добрій землі (40)
[12.01.2019][Суспільство]
Нова людина. Молодь і євангелізація (55)
[11.01.2019][Суспільство]
Поради для хворого та його близьких (43)
[15.12.2018][Роздуми]
Біля колиски Ісуса (94)
[03.12.2018][Духовність]
У домі Отця (75)
[27.11.2018][Суспільство]
Перед великим замісом (64)
[31.10.2018][Розмова]
В серці кожного українця має народитися воїн (157)
[21.10.2018][Святе Письмо]
Часу уже не буде (77)
[01.09.2018][Духовність]
Юнаки. Ви перемогли лукавого (71)
[25.08.2018][Святе Письмо]
На краю півночі (96)
[21.07.2018][Духовність]
Забобони в нашій вірі (124)
[28.06.2018][Святе Письмо]
Духовна аптечка на всі випадки життя (141)