Великий цар стародавнього Вавилону, створивши величезну імперію, де кожен народ поклонявся своїм богам, вирішив запровадити єдину релігію для всіх і єдиною ідеологією зміцнити ще більше свою державу. Зібрати все, як колись полюбляли в нас говорити, в єдиний кулак. Велика мрія всіх імператорів, вона й сьогодні, як бачимо, живіша за всіх живих.

«І послав цар Навуходоносор зібрати сатрапів, намісників, воєвод, найстарших суддів, скарбників, радників, урядників, і всіх володарів по областях, щоб прийшли на посвячення боввана, що його цар Навуходоносор поставив» (Дан.3:2). Імператорська номенклатура, як бачимо, майже не відрізняється від сьогоднішньої, хіба що деякі назви в наш час звучать трохи інакше. Наприклад, сатрап це щось на зразок першого секретаря союзної республіки в колишньому Радянському Союзі, тощо. І ось цар збирає всіх цих достойників і ставить перед бовваном. Простих громадян теж якось ощасливили можливістю прикластися до ніг божества.

Задум Навуходоносора цілком зрозумілий. Створивши величезну імперію, де кожен народ поклонявся своїм богам, цар вирішив запровадити єдину релігію для всіх і єдиною ідеологією зміцнити ще більше свою державу. Зібрати все, як колись полюбляли говорити в нас, в єдиний кулак. Велика мрія всіх імператорів, вона й сьогодні, як бачимо, живіша за всіх живих. «Коли всі народи почули голос сурми, сопілки, арфи, ліри, гітари та псалтиря, і всяких музичних інструментів, то попадали всі народи, племена та нації й поклонились золотому ідолові» (Дан.3:7).

Зібрати все, як колись полюбляли говорити в нас, в єдиний кулак. Велика мрія всіх імператорів, вона й сьогодні, як бачимо, живіша за всіх живих.

Всі народи імперії вклонилися ідолу, – хто з переконань, хто зі страху бути порубаним на шматки, і цар, напевно, вже збирався віддати наказ про підготовку до великого бенкету, але тут... Троє молодих людей з числа вищої знаті піднесли свої голоси проти царя. Навуходоносор розлютився. Як могли насмілитись! І хто? Ті, яких вчили, одягали, яких допустили до царського столу і навіть вже довірили велику владу в державі! І яке нахабство! Прямо в очі повелителю заявляють: «Нехай тобі, царю, буде відомо що ми твоїм богам служити не будемо й золотому бовванові, якого ти поставив, не вклонимось!» (Дан.3:7). Яка невдячність! Та їх мало порубати на шматки! В розжарену піч їх! І щоб бачили всі, що чекає на кожного, хто наважиться суперечити великому володарю!

Наказ негайно виконали. І всі, хто прийшов на досі небачене видовище, затамувавши подих, чекали, як будуть корчитися в муках і палати тіла трьох нещасних дисидентів. Але, як ми знаємо, фінал виявився абсолютно несподіваним. Приречені на жорстоку смерть ходили посеред полум'я, оспівуючи Бога і благословляючи Господа. Диво всіх часів! Але не єдине. Не меншим дивом стало й те, що великий язичник, видатний полководець і мудрий правитель, який володів половиною тодішнього цивілізованого світу, схилив голову перед Всевишнім і заявив: «немає іншого бога» (Дан.3:29)

Наш східний сусіда після краху комуністичної ідеології не запізнився з новою ідеологією і продавлює її всіма доступними засобами в усі шпарки. І ми сьогодні абсолютно не застережені від того, що нового бовдура не поставлять на спорожнілі постаменти старих кумирів.

В чому заслуга Мисаха, Седраха та Авденаго? Щоб перемогти Навуходоносора, вони не мали нічого, – ні армії, ні своєї партії, ні хоча б кількох сотень однодумців, вони навіть не намагалися схилити на свій бік численне вавилонське єврейство. Вони, в принципі, не робили нічого. Просто були вірні своєму Богові. Просто зберігали вірність Йому навіть перед загрозою смерті. Через цю велику відданість Бог зламав серце непереможного завойовника всесвіту.

«Що було колись, те буде й знову,і що діялось, те й діятиметься», – писав мудрий Соломон (Еккл.1:9). Ось воно й діється… Наш східний сусіда після краху комуністичної ідеології не запізнився з новою ідеологією і продавлює її всіма доступними засобами в усі шпарки. І ми сьогодні абсолютно не застережені від того, що нового бовдура не поставлять на спорожнілі постаменти старих кумирів. Пристрасті в суспільстві розпалюються. Полум'я ще не спопеляє, але з кожним днем стає все гарячіше. Активні його помічники – корупція, хабарництво, злодійство, безпорадність влади, злидні народу, наступаючий на кордонах ворог невтомно підкидають у вогонь «нафти, смоли, клоччя і хмизу».

Суспільство немов сліпий у лісі шукає виходу. Чи є він? Давайте подивимося, що роблять троє приречених юнаків у розпеченій печі. Вони не благають Бога врятувати їх із вогню, вони просять за свій народ. «Ми згрішили, і вчинили беззаконно, відступивши від Тебе... Заповідей Твоїх не слухали і не дотримувалися їх, і не робили, як Ти заповідав нам, щоб добре нам було... Ми применшені, Господи, більше всіх народів, і принижені нині на всій землі за гріхи наші... Але з розбитим серцем і впокореним духом, нехай же будемо прийняті» (Дан.3:29-90). Вони приносять глибоке каяття від імені народу, вони просять прощення для Ізраїлю, благають явити йому Свою милість. І далі вони дружно, «єдиними устами» благословляють і прославляють Бога. «Благословенний Ти на престолі слави царства Твого, і прехвальний і превозносимий навіки...» (Дан.3:55).

Ці троє великих мужів алегорично нагадують мені наші три найбільші конфесії: православних, католиків та протестантів. Є в їхньому середовищі чимало щиро віруючих, посвячених, готових в ім'я Боже відмовитися від усіх мирських благ, тих, котрі є непохитні у намірі не поклонятися ніяким божкам, і вони могли б, навіть кількісно не переважаючи в народі, багато зробити для своєї країни. Вони й намагаються. То там, то тут чути їхні голоси, що волають до Бога. На жаль, поки не підносяться вони «єдиними устами». Може, тому що бовван поки не явив всю свою сатанинську потугу? Але можливе й інше: не дуже ще нас припікає.