Євангелія від Марка 10:32-45

³² Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з ним: ³³ "Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; ³⁴ і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його й уб'ють, він же по трьох днях воскресне." ³⁵ Яків же та Йоан, сини Заведея, підходять до нього та й кажуть йому: "Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, чого попросим." ³⁶ Він же їм відповів: "Що хочете, щоб я зробив вам?" ³⁷ "Зволь нам, - ті йому кажуть, - щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі." ³⁸ Ісус же сказав їм: "Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п'ю, і христитися хрищенням, яким я хрищусь?" ³⁹ Ті йому відповіли: "Можемо." Ісус сказав їм: "Чашу, яку я п'ю, питимете, і хрищенням, яким я хрищуся, христитиметесь. ⁴⁰ Сидіти ж праворуч від мене чи ліворуч, - не моя річ вам дати, а кому приготовано." ⁴¹ Почули про те десятеро, тож обурились на Якова та Йоана. ⁴² Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: "Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. ⁴³ Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, ⁴⁴ і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. ⁴⁵ Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох."

Досвід нашого життя показує, що бути у спільноті, сім’ї, групі друзів – це великий дар, але також і велике випробування.  Адже кожна людина має свій характер, має свої вподобання, має свої переваги і недоліки, саме інколи піддається випробуванню – чи наша “різність” стане причиною конфлікту чи взаємного доповнювання.

В історії, яку ми чуємо у 5-ту неділю Великого посту, показано слабкість апостолів (Мр. 10, 32-45.). Одні хотіли мати запевнення у майбутньому стосовно їхньої кар’єри, а інші, дізнавшись про це, заздрісно із гнівом виявили своє обурення.  Почалась суперечка.

Подібні ситуації також стаються і в нашому житті, коли ми занадто переживаємо за нашу долю, коли поводимось егоїстично. Всякий егоїзм у спільноті створює напруження і доводить часто до гріха. Із причини егоїзму виникли такі слова: як “корупція”, “наживання”, “махінації”, “політичні домовленості” та інше, що скероване на використання інших у власних інтересах.

В народі навіть з’явився вислів: “за все можна домовитися”. За все?

Маємо пам’ятати, що коли хтось отримує більше, то тільки ціною того, що від когось віднімається. Для правдивих християн -це не може приносити радість, бо комусь таке приносить сльози, обурення і невдоволення, біль, смуток, хтось став таємно обділений. Пам’ятаймо, що ми покликані продовжувати те, що робив Ісус: нести радість людям, любити жертвенною любов’ю, служити і підтримувати слабших, творити Царство Боже вже тут на землі. Для цього слід відмовитися від користолюбства і стати слугою.

Сам Ісус нас закликає:

Мр 10.43. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, 44. і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. 45. Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.

Слова Ісусові – це не є теорія, якась цікава думка чи щось далеке від реальності –  це заповіді любові!  Його Любов на хресті зупинила зло! А  що ми робимо із злом, що немов яд наповнює наші сім’ї, спільноти, керівні установи і навіть прості товариства?

Пам’ятаймо, що ми покликані плекати взаємну любов між собою,  яка буде виявлятися у служінні, жертвенності, самопосвяті. Таким чином наша взаємна любов не дозволить того, щоби зло нав’язували нам свої заповіді, правила, таємні домовляння, які скеровані лише на знищення.

На прикладі ситуації з апостолами ми бачимо, як їхня егоїстична поведінка “корупціонерів” подала повід для інших гріхів: заздрість, гнів. один гріх потягає інший. Цей ланцюг продовжується поки хтось не зупине ціною власної жертви, невигоди, самопосвяти, тобто служіння. Це зробив Христос і нас закликав Його наслідувати!

Якщо ми потрапляємо в такі складні ситуації, що нам здається, що тільки злом, або ж через гріх можемо можемо вирішити справу, то в такий спосіб можемо лише усвідомити наскільки полонені злом, як далеко ми відійшли від добра, що не бачимо вирішення ситуації добрими рішеннями. Віддалили від себе Духа Святого і служимо тепер злому духу.

Наш Спаситель також потрапив у важку ситуацію, з якої Він міг вийти і не постраждати, але Його любов до нас була великою! Він любив служити людям, Він любив бути корисним для людей, Він любив бути поруч, навіть ціною власної невигоди.

Фил  2. 7 а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, 8 він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної.

Жертвенність – чому така рідкісна тепер?

Жертва стає великою і неможливою, коли лише один страждає, коли сходиться лише на одному, коли один стає жертвою за всіх інших. Але, якщо кожен з нас, долучиться до жертвенності, тоді ніхто не буде обтяжуватися неможливим.

Другою причиною важкості жертвенності – це є наша втома. Виснажені люди цього суспільства визнають що у них все менше залишається сил для служіння ближнім, для терпеливості і витривалості в доброму. Якщо звернемо увагу на всі наші стреси, напруження, переживання, то побачимо, частою причиною є особистий гріх, або ж гріх інших. Через таку гріховну втому бути жити святою жертвенністю – це просто не реально, тому ми зриваємось і не вистачає святої терпеливості до інших.

Але ще одна явна причина, щоб ми були ще більші об’єднані в любові духом взаємного служіння. Щоб захистити себе та інших від зла.

Нехай цей піст для кожного з нас стане твердим рішенням не шукати зла, відкинути його і наскільки це можливо протистояти йому, терплячи невигоди і приниження, будучи навіть переслідуваним і погодженим.

Не сороммося називати себе слугами, навіть, рабами, щоб показати наше зречення задля любові до Бога і ближнього.

Учні Ісуса, усвідомивши силу жертвенності розкаялися і кожен з них, окрім Юди, показав свою самопосвяту і віддане служіння Богові та людям. Їх вшановуємо і їх хочемо наслідувати.