Від брехні застерігає книга Сираха Старого Завіту: «Не куй ложі на брата свого, а й другові не кой такого. Не бреши ніякою брехнею: нічого доброго з того не вийде» (7, 12-13).

Євангелист Іван про брехню говорить дуже чітко:  «А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене. Чого ж не розумієте, що я кажу? Бо слова мого ви слухати неспроможні.  Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йо: 8; 42-44).  

Батьком брехні є сам диявол, тому кожного разу коли людина бреше, вона бере своєрідний кредит. Але біс на відміну від Христа, ніколи не робить людині добра і нічого просто так не дає. Потім за всі побрехеньки доводиться розплачуватися дуже дорого: повагою оточення, дружніми стосунками, шлюбом і, навіть, спасінням душі. 

Викривляючи і підлаштовуючи факти для своєї користі, не можна отримати щось добре. Бо те, що не здобуте чесним і важким шляхом, ніколи не буде цінуватися перш за все самою людиною. Так, можна обманути своїх ближніх, але аж ніяк не Бога! Приступаючи до тайни Сповіді, не можемо брехати священику, бо тоді сповідь вже не є сповіддю. І як би соромно чи страшно не було, варто пам’ятати, що Господь не відкидає найбільшого грішника, але відкидає брехуна, який хоче виправдати себе і не кається у вчиненому. А щодо Євхаристії, то німецький кардинал Фавльгабер відзначав: «Язик, на якому спочиває Христос у Св. Причасті, не сміє бути заплямлений брехнею».

Бо якою б не була правда гіркою і нестерпною, вона все ж є правдою і визволяє людину. Вона повертає її до реальності і допомагає адекватно оцінювати ситуацію. Зрештою Ісус каже: «Я дорога, і правда, і життя» (Йо: 14; 6). Той, хто хоче бути Дитиною Божою, не може служити двом панам, а мусить вибрати, яким шляхом ступати. Не буває великої чи малої неправди, бо брехня є брехня. Можна лише стверджувати, до яких наслідків вона призводить і наскільки великої шкоди завдає. 

Серед десяти Божих заповідей восьма заповідь застерігає не свідчити ложно про ближнього свого. Бо цим людина завдає шкоди тій людині, на яку зводить наклеп, і тій, котра цим наклепом руйнує святість своєї душі. 

«Тихий» гріх входить у життя повільно і швидко стає звичкою. Брехня притуплює відчуття грішності в житті та відвертає увагу від добрих чеснот. Тому, усвідомивши неправду, варто швидко і щиро «ліпити побиті горщики», говорячи правду, бо може бути запізно.

Св. Василій Великий осуджує всякий вид брехні чи наклепу: «Наклеп — це дитина ненависті, делікатна, але погана недуга. Це скрита невідчутна п’явка, що тратить і висушує кров любові...». А святий апостол Яків хвалить правду, кажучи: «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло» (Як. 3, 2).

Можна ще довго і багато наводити прикладів, та висновок є один: ніколи і нікому не брешіть.