Ісус сказав: „Лазарю, вийди геть!” І померлий вийшов, обвитий по руках і ногах похоронними пеленами, а обличчя його було зав”язане хусткою” (Ін.11:43). Уявляю, як йому бідолашному було виходити з перев'язаними ногами. Мабуть, його просто Духом винесло на світло Боже. Очевидно, що свідомістю він не миттєво постав до життя. Розв'яжуть обличчя, повернеться мова, зір, з'явиться сила в руках і ногах, щоб іти, працювати, свідчити, жити. Саме тому Ісус сказав: «розв'яжіть його, нехай іде». Йде тепер уже самостійно.

Лазар чимось нагадує мені нашу Україну. Похований багато століть назад в кам'яному склепі неволі, нікому не відомий народ вийшов, відгукнувшись на заклик Ісуса, з домовини своєї долі, звідки, здавалося, повернення вже не було.    Ісус духовно воскресив значну частину нашого люду, вивів його на світло. Ось він, воскреслий, ще не зовсім розуміючи, що з ним відбулося, стоїть з перев”язаними руками й ногами, із зав'язаними  ротом і очима перед лицем Того, Хто повернув йому Духа життя  на очах у народів світу.  «Розв'яжіть його...» – ці слова вже сказані Господом. Але чи вистачить мужності, політичної волі, нарешті, мудрості тим, хто відвалював камінь, довести справу до кінця, виконавши  у всій повноті повеління Вчителя? «...багато хто з начальників увірували в Нього, та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги. Бо полюбили славу людську більше, ніж славу Божу» (Ін.12:42).

 О, якби нам усім зрозуміти, які важливі сьогодні наші молитви для тих, кому належить – вже по плоті, звільнити стражденного! О, якби Церква не втомлювалася в молитвах! О, якби наш «лазар» не забув, Хто відмінив його смертний вирок, що не підлягав оскарженню, і, розчаровано махнувши рукою, не поплівся назад у свою гнилу печеру, а возліг з Ісусом на трапезі перемоги у світлиці нового життя. Щоб він зрозумів, що воскресіння  Самого Ісуса для цієї землі ще попереду. І слава цього нового дива буде незрівнянно більша. Тому що це буде воскресіння не на кладовищі,  а в кожному серці, яке хоч раз чуло про Христа, але не знайшло в собі сили повірити до кінця в Його слово, в Його любов.

Лазар стояв біля входу в печеру, натовп оніміло мовчав. Тут були дуже різні люди. Горе спіткало сім'ю Ісусових друзів у кінці служіння Христа, коли Він   уже досяг величезної популярності в народі, був  широко відомий. Народ, учні, друзі, односельці, члени сім'ї небіжчика... Не забуваймо, що наближалася Пасха, і народ вже почав стікатися до Єрусалиму у великій кількості звідусіль. Як правило, на це найбільше юдейське свято прибувала безліч євреїв з так званого розсіяння, тобто з-за кордону. Ісуса знали вже і там. І ось сталося таке диво. В Єрусалимі в ті дні, звичайно, тільки про це й говорили.

Ісус любив Свого друга, його сім'ю, але не самі лише добрі почуття привели Господа у Віфанію. Учні ще не придбали необхідної стійкості у вірі («щоб ви увірували» (Ін.11:15),  народу потрібно було дати ще одне потужне свідчення того, що Ісус дійсно посланий Отцем Небесним («...сказав для народу... щоб увірували, що Ти послав Мене» (Ін.20:31), слава Отця мала явитися з небувалою досі силою в ці передсвяткові дні («...коли будеш вірувати, то побачиш славу Божу» (Ін.11:40) перед великою масою народу.

До розп'яття лишалися лічені дні. Воскресінням Лазаря Ісус хотів ще раз показати, що для Бога немає нічого неможливого, хотів підготувати народ до прийняття вірою Свого власного воскресіння.  

Явлення слави Божої через Лазаря стало останньою краплею в чаші духовної й політичної напруги в суспільстві. У таборі супротивників ухвалюються кардинальні, незворотні рішення. Влада починає підготовку до вбивства Месії, а Ісус робить рішучий і надзвичайно сміливий крок, завершуючи Своє служіння на землі урочистим вступом до Єрусалиму. «А народ, що був з Ним, свідчив, що Він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих. Тому-то народ і зустрів Його, бо почув, що Він зробив таке чудо» (Ін.12:17). Слава Господеві!

Гадаю, не згрішимо проти істини, якщо спробуємо поглянути на майбутнє нашої країни з висоти цього дива. Воскреслого потрібно звільнити від духовних і фізичних пут. Повсталий з мертвих мусить стати великим свідком Царства Небесного і сили Ісуса Христа, приготувати шлях тріумфального входження Господа в нашу столицю і в нашу  країну. Якщо народ зустріне Небесного Царя пальмовим гіллям, то далі на нас чекає наша українська п'ятидесятниця.

І щоб все це відбулося, від нас з вами, дорогі брати та сестри, потрібно зовсім, зовсім небагато: «Всі вони однодушно перебували в молитві і благанні...» (Дій.1:14); «Всі  вони були однодушно разом...» (Дій.1:1).