Коли ж сповідаєшся, брате, то вже все скажи, усі рани душі відслони, усі мерзенні вчинки витягни на верх, хоч би вони десь на дні душі були закриті й від п'ятдесяти літ. А коли найдеш у своїй душі тяжкий гріх, коли найдеш гріх несповіданий, закритий зі страху чи зі стиду, то вже конечно поправ усі свої сповіді, скажи всьо, що лишень пам'ятаєш! Бо хто знає, чи ця твоя сповідь не буде послідною в твому житті! Не знати чи дочекаєшся літа, чи діждеш Успення Богородиці.

Свята Церква радить, напоминає і просить причащатися і сповідатися бодай чотири рази в році, а приказує раз у рік. І хто того приказу не послухає, той тяжко грішить непослухом для Церкви і грішною байдужістю про своє спасення; той грішить проти самого себе; шкодить своїй душі; той поступає з своєю душею так, як чоловік, що давав би тілови трутину.

Чи не знаєш, що очищенням душі є покаяння? І що того покаяння потребує конечно душа? Чи не знаєш, що нерозкаяністю серця готовиш собі осудження в день Божого гніву - об'явлення справедливого суду Бога, що заплатить кожному по його ділам: добрим - вічним життям, а грішникам - гнівом і ярістю ? Чи не знаєш, що то за страшна річ впасти в руки живого і загніваного Бога? Чому ж не користаєш з часу, як довго Боже милосердя кличе і запрошує тебе до покаяння? Чому ж не приступаєш до Престола благодати, щоб одержати те милосердя? Може, ти цього і бажав би, може, й здаєш собі справу з того, якою цінністю є щастя супокійної та чистої совісти, а тільки боїшся, тільки не маєш відваги й не можеш рішитися. То чому ж не попросиш о потрібну для доброї сповіді покору і відвагу ? Чи не знаєш, що "всяке даєніє благо і всяк дар совершен свише єсть?" - з неба? Попроси Господа Бога о дар покаяння, о дар доброї сповіді, о рішучу поправу життя і не переставай просити, аж випросиш собі те, чого тобі треба.

1942 р.,
Із пастирського послання Митрополита
Андрея до вірних на Великий піст