Після сьогоднішньої кризи Церкви, завтра з’явиться Церква, Яка багато втратила. Вона буде маленька і змушена буде почати з початку, більш-менш з початку. Вона більше не зможе жити у багатьох будівлях, які збудувала в часі свого процвітання. Як буде зменшуватись кількість Її вірних. Пропорційно зменшуватиметься її суспільний вплив. На відміну від минулих часів на Неї дивитимуться більше, як на добровільне товариство, куди люди свідомо належать рішенням своєї волі.

Перед Нею, як перед малим товариством будуть поставлені більші вимоги, Її ж членами. Нема сумніву, що у Ній з’являться нові служби, а священиками ставатимуть вибрані християни, які матимуть і світську роботу. У багатьох малих спільнотах, а також у певних суспільних групах з’явиться саме такий спосіб душпастирювання. Але паралельно існуватимуть і священики повністю присвячені своєму служінню, оскільки таке служіння буде потрібним в майбутньому, як і тепер.

Та попри ці зміни, Церкви знову віднайде своє прибіжище в тому, що завжди було в її осерді: у вірі в Троєдиного Бога, в Ісуса Христа Сина Божого, який став людиною, у присутність Духа, аж до кінця часів. У вірі й молитві Вона знову віднайде Своє правдиве осердя і відчує Святі Таїнства (сакраменти), як Богопочитання, а не предмет літургійного вчення.

Церква стане ще більш духовною, не заграючи уже ні з лівими, ні з правими політичними партіями. Це буде тяжкий час для Церкви, бо процес християнізації і катехизації вимагатиме колосальної енергії. Це Її зробить вбогою і стане причиною того, що Церква стане Церквою покірних.

Цей процес буде болючим і тому, що доведеться відмовитись від церковної закритості й помпезного самовдоволення. Це буде довгий і тяжкий процес онови, подібний до відходу від ложного прогресивізму на передодні Французької революції – коли єпископа вважався розумним, якщо він насміхався з догм і навіть сумнівався у існуванні Бога – до онови ХІХ століття.

Але коли цей процес стане частиною історії, величезна сила потече з одухотвореної і спрощеної Церкви.

У повністю розплановоному світі, особливо чоловіки відчуватимуть свою повну самотність. А якщо вони втратять зв’язок з Богом, то відчують і весь жах своєї біди. Тоді відкриється, що мале стадо вірних, щось абсолютно нове у цьому світі. Тоді його - стадо, відкриють, як надію, яка адресована саме їм, як відповідь, яку вони завжди шукали в глибині свого єства.

Мені здається, що церква тільки-тільки почала входити в кризу. Правдива криза ще навіть не почалася. Мусимо брати до уваги, що відбуватимуться неймовірні повороти.  Але я переконаний – наприкінці залишиться Церква віри, а не Церква політичного культу. Вона, можливо, перестане бути домінантною силою у багатьох суспільствах, але за те Вона насолоджуватиметься новим свіжим розквітом і буде розпізнана як батьківській дім людини, де вона зможе знайти життя після смерті.