1963 року у Франції філософ Жан Ваньє подібно старозавітному Ноєві заснував спільноту Лярш (з французької «L'Arche» – Ковчег). Ной рятував людство від потопу, Жан Ваньє – людей з розумовою неповносправністю від конкурентного суспільства та тиранії нормальності, де тих, хто не відповідає «нормі», позбавляють права на життя.

У 2015 році Жана Ваньє визнали «підприємцем у галузі духу» та вручили йому престижну Темплтонівську премію. На сьогодні 149 спільнот Лярш діють у 39 країнах світу. У них люди з неповносправністю, обмежені фізично та інтелектуально, виявляють себе обдарованими в царині стосунків, здатними відкривати серця, пробуджуючи в них ніжність та співчуття.

Дружба та сорок років співжиття з людьми з розумовою неповносправністю змінили Жана Ваньє. Влада і сила поступилися місцем співчуттю та лагідності. Жан Ваньє навчився в насильстві та агресії розпізнавати деформовану потребу любові, а у ворогах – бачити зранених людей, возлюблених Богом.

Як вирішувати конфлікти в сім’ї, на роботі, у суспільстві? Як позбутися духу конкуренції та критики, що з презирством дивиться на будь-яку слабкість? Уроки примирення Жана Ваньє читайте далі.

Слабкість

Ми звикли чути, що слабкі люди потребують сильних. Але внутрішня єдність і зцілення настає тоді, коли сильні усвідомлюють свою потребу в слабких. Слабкі пробуджують енергію ніжності та співчуття, доброти й сопричастя.

Ніжність – це не сентиментальність чи вияв емоцій. Це незагрозлива прив’язаність і доброта, яка показує іншій особі, що ми вважаємо її важливою і цінною. Ніжність виявляється через жести тіла і тон голосу. Це не слабкість, а переконлива сила, що передається через очі й руки. Вона не нав’язує себе, вона не є агресивною, вона ніжна і покірна. Вона не видає накази. Ніжність сповнена поваги. Ніжність – це мати, яка купає свою маленьку донечку, виявляючи їй, що вона красива. Це сестра милосердя, яка доторкається і доглядає за раною так, щоб не завдати найменшого болю своєму пацієнтові.

Сильні хочуть влади. Вони мають схильність замикатися в собі. Тому їм треба плекати довіру до інших. Люди з розумовою неповносправністю більше спраглі сопричастя, ніж інші, чия неповносправність не така помітна. Це таємниця їхнього буття, у них менше бар’єрів і вони не такі горді.

Ворог – людина з серцем і почуттями

Для того, щоб поважати, приймати й любити інших, ми повинні спершу визнати нашу спільну людськість і той факт, що кожна людина – слабка й убога, так само як сильна і багата – є важливою та унікальною. Без цього основоположного бачення і переконання неможливо мати справжньої моральної сили чи робити поступ на шляху до єдності й миру.

Для того, щоб робити поступ ми повинні бути рішуче налаштовані, докладати реальних зусиль і боротися, щоб нас не опанував страх, депресія й апатія. Ці зусилля, які містять прощення, починаються з нашої відмови бажати, щоб ворога знищили, щоб він помер чи зник. І визнання того, що він має право існувати й жити, бо він людина із серцем і почуттями. Він має право на місце у світі. Це визнання передбачає реальні дії: не говорити погано про нього чи шукати, яким чином його принизити. І водночас навчитися думати про нього добре, вірити, що в нього є щось добре.

Тоді ми повинні докласти зусилля, щоб зрозуміти ворога з точки зору його особистої історії, його ран, особливої тендітності, ми повинні перемінити осуд, який веде до злості й ненависті, на розуміння, а відтак співчуття.

Вирішення конфлікту

Сьогодні існує нагальна потреба всім нам навчитися вирішувати конфлікти: конфлікти в сім’ях, між чоловіками й жінками, між батьками й дітьми, на роботі, в організаціях і спільнотах, конфлікти між країнами, расами, релігіями та етнічними групами. Тут викладено ряд принципів, які я відкрив для себе, живучи в Лярші.

Ніколи не тікайте від ворога чи конфлікту, не применшуйте його значущості та не вдавайте, що він не такий серйозний. Малий вогонь легко загасити. Коли ж він переросте у велике полум’я, це зробити значно важче. Конфлікт, як і криза, є свідченням життя. Він може прокласти шлях новому часові миру та єдності.

Слухайте. Слухайте людей, кожну особу і намагайтесь зрозуміти, що вони кажуть. Намагайтесь зрозуміти їхню точку зору і ті рани, які вони несуть.

У суперечках є елементи суб’єктивні та емоційні, а є об’єктивні. Для розв’язання конфлікту ми повинні намагатися вивчити обидва аспекти. Коли одна зі сторін має настирливу потребу перемогти і поширити свою сферу впливу, ми повинні домогтися вирішення конфлікту таким чином, щоб жодна зі сторін не втратила своєї репутації. Кожна зі сторін має відчути, що вона щось здобула, і виявити для себе, що вигідніше співпрацювати, ніж воювати. В протилежному випадку хтось із ним буде продовжувати війну.

Багато конфліктів постають через те, що люди мають різні очікування. Якщо ми очікуємо чогось від когось, і ця інша особа не робить цього, ми відчуваємо злість, а також те, що нас підвели. І якщо інший не усвідомлював того, чого від нього чекали, чи не погоджувався з ним, то конфлікту не уникнути. Контракти між людьми є важливими, щоб уникнути конфліктів.

Загалом багато конфліктів вирішується, коли обидві сторони можуть вільно висловлюватися, разом, у безпечній атмосфері. Для того, щоб це сталося, іноді потрібні компетентні посередники чи модератори, на яких погодилися обидві сторони.

Втім, нам слід визнати, що є певні конфлікти між людьми, які неможливо розв’язати. Можливо, обидві сторони надто сильно образили одна одну, вони провокують надто багато страху і страждань одна у одної. Вони не спроможні визнати свою власну зраненість. Єдиним рішенням тут може бути сепарація, яка може дати кожній зі сторін простір і час, щоб віднайти внутрішній мир і спокійно пороздумувати.

Мистецтво докору

У Лярші я дійшов певних висновків щодо мистецтва докоряння людям. Ось декілька зауважень на цю тему.

Завжди уникайте докоряти людям з позиції свого гніву і зраненості, почекайте, поки будете в стані миру. Ніколи не докоряйте комусь, не давши йому спершу відчути, що ви цінуєте і любите його. Якщо у нього спершу склалося враження, що ви відкидаєте його і думаєте, що він нічого не вартий, то йому набагато важче сприйняти критику.

Добре вказати особі, що ви самі робите помилки. Тоді ви не говоритимете з позиції влади. Ви є братом чи сестрою, які також мають хиби та хочуть допомогти іншим зростати, бо люблять їх і вірять, що в них є чим поділитися з іншими.

У серці всього цього мусить бути глибоко вкорінена впевненість і віра в цих людей, яким ви докоряєте, а також прагнення допомогти зростати до більшої свободи, відкрити свою здатність робити добро, так само, як і свої рани та труднощі.

Насильство

Для декого насильство – це волання про увагу перед загрозою утисків і відкинення, увагу, яка їм потрібна, щоб відчувати, що вони існують. Воно виникає з муки і розбитого образу самого себе. Воно часто є ознакою життя і надії. Якщо на цю особу звертають увагу в позитивний і привітний спосіб, відповідаючи на насильство не насильством, а ніжністю та розумінням, тоді насильство дуже часто зникає.

Я знаю лише те, що коли до насильника поставитись як до людини, а не як до дикого звіра, то є шанс, що він відповість як людина. Це означає не лякати його, а намагатися поговорити з ним як з людиною.

Бог та універсальна істина не перебувають ані в небі й зорях, ані в теоріях, ідеологіях чи ідеалах. Вони заховані в реальних людях, у плоті, болоті й матерії. Вони заховані в убогих та слабких, які вимагають від нас насамперед визнання й сопричастя. Так само, як найчистіші субстанції з очисними властивостями походять з речей, що є гнилими, – вино та алкоголь з ферментованих фруктів, пеніцилін із грибка – і так само, як земля живиться гноєм, так і наші серця та внутрішня розбитість зцілює сопричастя з усім, що ми до цього моменту відкидали і боялися: бідними і слабкими, ворогами і незнайомцями. Таким чином ми спускаємось на землю, в бруд реальності. Бо в цій землі заховане світло.

У матеріалі використані уривки з книги «Дорога додому», яка вийшла у співпраці видавництва «Дух і літера» та центру підтримки людей з особливими потребами «Емаус».