Час від часу в різних католицьких колах повертається теорія про належне підпорядкування жінки чоловікові. Варто нагадати, що ця теорія — хоч і має певний стосунок до Біблії та обґрунтування у традиції — нині в офіційному вченні Церкви не просувається.

Одні схвально говорять про послух жінки чоловікові, з іншого ж боку — існують середовища,  які критикують католиків за «програмну дискримінацію» жінок, не тільки в суспільстві, але і в сім’ї. Тому я вирішив показати, як із плином століть змінювався підхід Церкви до питання нерівності та підпорядкування у подружжі.

Лев ХІІІ, енцикліка «Arcanum divinae sapientiae» (1880): «Чоловік —  пан родини і глава жінки, яка, оскільки є плоттю з його плоті й кістю з його костей, має бути слухняна чоловікові, однак не як служниця, а товаришка, аби послухові не забракло ані чесності, ані гідності».

Пій ХІ, енцикліка «Casti connubi» (1930): «У домашній спільноті, посиленій вузлом любові, має квітнути ще один чинник, що його св. Августин називає порядком любові. Порядок цей охоплює як першість чоловіка перед дружиною та дітьми, так і швидке, охоче і слухняне підпорядкування жінки. (…) А пози цим має панувати певна нерівність і підпорядковування однієї сторони іншій. Того вимагає благо сім’ї та доконечна єдність і сталіть, як і лад сімейної спільноти».

ІІ Ватиканський Собор (1962-1965): теорія про нерівність або підпорядкованість тут не наявна. Взамін підкреслюється рівноправність статей, засуджено дискримінацію з огляду на стать і схвалено жіноче прагнення «юридичної й фактичної рівноправності з чоловіками там, де вони її ще не домоглися»(Gaudium et spes 9).

Йоан Павло ІІ, Апостольський лист про гідність жінки «Mulieris dignitatem» (1998): «Отож коли в біблійному описі ми читаємо сказані до жінки слова: “І тягти буде тебе до чоловіка твого, а він буде панувати над тобою” (Бут 3, 16), то відкриваємо розчарування і загрозу саме тій “єдності двох”, яка відповідає гідності образу і подоби Божої в обох. Така загроза, однак, більше стосується жінки. Тому до що буття “безкорисливим даром”, що означає жити “для” іншого, долучається “панування”: він буде панувати над тобою. Це панування вказує на порушення і розлад тієї основоположної рівності, яку в “єдності двох” посідають чоловік і жінка. (…) Не може жінка ставати “предметом” чоловічого “панування” і “володіння”».

Таким чином, згідно з Йоаном Павлом ІІ, схильність до панування чоловіка над жінкою випливає не з Божого плану, а з первородного гріха, і становить порушення первісної рівноваги у єдності двох. Жоден наступний папа не змінив цього вчення. Варто про це пам’ятати.