Дорогі брати і сестри,

 

Сьогодні ми живемо у світі, який стає щоразу «тіснішим» і де, в результаті, усім нам мало би бути легше бути сусідами. Розвиток у сфері подорожування та комунікаційних технологій приближує нас і робить більш пов’язаними, і  навіть глобалізація чинить нас щоразу більш взаємозалежними. Однак поділи, які часами є досить глибокими, продовжують існувати у нашій людській родині. На глобальному рівні ми бачимо величезний розрив між багатством заможних і крайніми злиднями бідних. Часто нам достатньо пройтись вулицями міста, щоб побачити контраст між людьми, що живуть на вулиці та блискучим світлом вітрин крамниць. Ми стали настільки призвичаєними до цих речей, що вони вже більше не засмучують нас. Наш світ страждає від багатьох форм виключення, маргіналізації та бідності, вже не кажучи про конфлікти, що народжуються від комбінації економічних, політичних, ідеологічних і, як це не прикро, навіть релігійних мотивів.

 

У такому світі медія можуть допомогти нам почуватись ближче один до одного, створюючи відчуття єдності людської родини, що в свою чергу може надихнути до солідарності та серйозних зусиль для забезпечення більш гідного життя для усіх. Добра комунікація допомагає нам ставати ближчими, краще пізнавати один одного, і в результаті цього, зростати у єдності. Стіни, що розділяють нас, можна повалити лише тоді, коли ми є готові слухати один одного і вчитись навзаєм. Нам потрібно вирішити наші розбіжності шляхом різних форм діалогу, що допоможе нам збільшити взаєморозуміння і взаємоповагу. Культура зустрічі вимагає, щоб ми були готові не лише давати, але й отримувати. У цьому медія можуть нам дуже допомогти, особливо сьогодні, коли мережа людської комунікації досягла небаченого розвитку. Зокрема інтернет пропонує величезні можливості для зустрічі і солідарності. Це дійсно добра річ, дар від Бога.

 

Однак тут присутні і також певні проблеми. Швидкість, з якою передається інформація, перевищує нашу здатність роздумувати і виносити судження, і це не сприяє більш збалансованим і відповідним формам самовираження. Різноманіття думок, що озвучуються, може видаватись корисним, однак воно також надає людям змогу забарикадувати себе за тими джерелами інформації, які підтверджують лише їх власні бажання та ідеї, чи політичні і економічні інтереси. Світ комунікації може допомогти нам або розширити наші знання, або втратити наші напрямні. Прагнення до цифрових зв’язків може в результаті ізолювати нас від наших сусідів, від наших найближчих. Не слід також ігнорувати той факт, що ті, хто з певних причин не має доступу до соціальних медія, ризикує бути відкиненим в стороні.

 

Хоча ці недоліки є реальними, вони не виправдовують відкинення соціальних медія; вони, швидше, нагадують нам, що комунікація зрештою є більш людським, аніж технологічним досягненням. А що ж тоді допомагає нам, у цифровому середовищі, зростати в людяності та взаєморозумінні? Нам потрібно, наприклад, відновити певне відчуття повільності і спокою. Це вимагає часу і здатності бути тихо і слухати. Нам необхідно також бути терпеливими, якщо хочемо зрозуміти тих, хто є відмінним від нас. Людина лише тоді здатна повністю виразити себе, коли її не просто толерують, але коли вона знає, що її дійсно приймають. Якщо ми будемо по-щирому уважно слухати інших, то навчимося дивитися на світ іншими очима і почнемо поважати багатство людського досвіду, що проявляється у різних культурах і традиціях. Ми також навчимося більше цінити важливі цінності, натхнені християнством, як наприклад, бачення людської особи, природа подружжя і сім’ї, відповідні відмінності між релігійною та політичною сферами, приципи солідарності та субсидіарності, та багато інших.

 

Як тоді може комунікація стати на служіння справжній культурі зустрічі? Що це означає для нас, як учнів Господніх, зустрічати інших у світлі Євангелія? Попри наші власні обмеження і грішність, як нам дійсно наближатися один до одного? Ці запитання підсумовуються в запитанні, яке одного разу законовчитель запитав Ісуса: «А хто є моїм ближнім?» (Лк. 10,29). Це запитання може допомогти нам розглянути комунікацію у вимірі «близькості». Ми можемо перефразувати запитання таким чином: Як ми можемо бути «ближніми» у використанні засобів комунікації і в новому середовищі, створеному цифровими технологіями? Я знаходжу відповідь у притчі про Доброго Самарянина, яка також є притчою про комунікацію. Ті, хто спілкуються, в результаті стають ближніми. Добрий Самарянин не лише наближається до чоловіка, якого знаходить напівмертвим на узбіччі; він бере на себе відповідальність за нього. Ісус змінює наше розуміння: мова йде не про те, щоб визнати іншого, як собі подібного, але про мою здатність уподібнитися до іншого. Комунікація полягає в тому, щоб усвідомити, що усі ми є людьми, дітьми Божими. Мені подобається ця сила комунікації, як «близькості».

 

Коли ж комунікація переважно спрямована на поширення споживацтва чи маніпуляцію іншими, то маємо справу із формою насильницької агресії, схожої на ту, яку відчув на собі той чоловік у притчі, якого побили розбійники і покинули біля дороги. Левіт і священик не вважали його ближнім, але чужинцем, від якого слід триматись на відстані. В ті часи, їх реакцію зумовлювали правила ритуальної чистоти. Сьогодні ж існує небезпека того, що певні медія таким чином зумовлюють наші реакції, що ми не здатні побачити нашого справжнього ближнього.

 

Не достатньо бути перехожими на цифрових шляхах, просто «на зв’язку»; зв’язки повинні переростати у справжні зустрічі. Ми не можемо жити окремо, закриті в самих собі. Ми повинні любити і бути любимими. Ми потребуємо ніжності. Медія-стратегії не гарантують краси, доброти та істини в комунікації. Світ медія також повинен турбуватись людством, він також є покликаний проявляти ніжність. Цифровий світ може бути середовищем, багатим людяністю; мережа не проводів, а людей. Нейтральність медія є лише мнимою; орієнтиром для інших може бути тільки той, хто спілкується, виходячи за межі себе самого.  Особиста участь є основою достовірності комунікатора. Завдяки інтернету, християнське свідчення може таким чином досягнути околиць людського існування.

 

Як я не раз зазначав, якщо постане вибір між Церквою, яка в синцях виходить на вулиці, і Церквою, що страждає від егоцентризму, я, без сумніву, обираю першу. Цими «вулицями» є світ, де живуть люди і де їх можна досягнути і ефективно, і афективно. Цифрова магістраль є однією з них, вулицею, переповненою людьми, часто зраненими, чоловіками і жінками, котрі шукають спасіння чи надії. З допомогою інтернету християнське послання може досягнути «кінців світу» (Ді. 1,8).  Залишати двері наших церков відкритими також означає залишати їх відкритими у цифровому середовищі, щоб люди, незалежно від їх життєвої ситуації, могли увійти, і щоб Євангеліє могло вийти і досягти кожного. Ми покликані показувати, що Церква є домом для усіх. Чи ми здатні передавати образ такої Церкви? Комунікація є засобом вираження місійного покликання усієї Церкви; сьогодні соціальні мережі є одним зі шляхів для відчуття цього покликання віднаходити красу віри, красу зустрічі з Христом.  У сфері комунікації ми також потребуємо Церкву, яка була б здатною приносити тепло і розпалювати серця.

 

Ефективне християнське свідчення не полягає в тому, щоб бомбардувати людей релігійними посланнями, але в нашому бажанні бути доступними для інших, «терпеливо і в повазі  заангажовуючись в їх питаннях і сумнівах на шляху в пошуках істини і сенсу людського існування» (Бенедикт XVI, Послання на 47-ий Всесвітній День Суспільних Комунікації, 2013). Пригадаймо історію учнів, що прямували в Емаус. Ми маємо бути здатними вступати в діалог з чоловіками і жінками сучасності, розуміти їх очікування, сумніви та надії, і приносити їм Євангеліє, Самого Ісуса Христа, утіловленого Бога, Котрий помер і воскрес, щоб звільнити нас від гріха і смерті. Ми повинні бути людьми зосередженими, уважними до того, що відбувається навколо нас і духовно пильними. Вести діалог означає вірити в те, що «інший» має щось доброго, щоб сказати, дати місце для його точки зору, для його пропозицій. Вступити в діалог не означає відмовитись від своїх власних ідей і традицій, але відкинути позицію, що лише вони є дійсними і абсолютними.

 

Нехай образ Доброго Самарянина, котрий обробив рани пораненого чоловіка, поливши їх оливою і вином, стане для нас натхненням. Нехай наша комунікація стане бальзамом, що полегшує біль, і добрим вином, що потішає серця. Нехай те світло, яке ми приносимо іншим, буде не результатом косметики чи спецефектів, але нашого буття люблячими і милосердними «ближніми» для тих, хто зранений і покинений на узбіччі. Сміливо ставаймо мешканцями цифрового світу. Церква потребує дбати про, і бути присутньою в, світі комунікації для того, щоб вести діалог з сучасними людьми і допомагати їм зустрічати Христа. Вона потребує бути Церквою, яка є поруч з іншими і здатна супроводжувати кожного на шляху. Революція, що відбувається в комунікативних медія та в інформаційних технологіях, є величезним і захоплюючим викликом; нам потрібно відповісти на цей виклик зі свіжою енергією та уявою, щоб передавати іншим красу Бога.

 

 

 

Переклад «Католицького Оглядача»