«З-поміж спотворень демократичної системи політична корупція є одним із найсерйозніших, адже порушує, водночас, і моральні принципи, і норми соціальної справедливості», – читаємо у «Компендіумі соціальної доктрини Церкви», викладові основних тез соціального вчення Католицької Церкви, приготованому Папською Радою «Справедливість і мир», що побачив світ 2004 року.

Церква завжди вивчала різні концепції влади, прагнучи обґрунтувати і запропонувати модель, засновану на соціальній природі людини. «Кожна цивілізована спільнота повинна мати владу, оскільки Бог створив людей соціальними, і жодне суспільство не буде дієздатним, якщо немає когось, хто керував би іншими, спрямовуючи їх до спільного блага. Ця влада, як і все суспільство, має природний характер, і тому походить від Бога», – писав святий Іван ХХІІІ в енцикліці «Pacem i terris» (Мир на землі).

Політична влада мусить гарантувати впорядковане й чесне громадське життя. Вона не повинна узурпувати вільну діяльність окремих осіб і груп, а дисциплінувати й спрямовувати їхню свободу на здійснення спільного добра, поважаючи й захищаючи незалежність індивідуальних та соціальних суб’єктів.

Політична влада – це інструмент координації й управління, за допомогою якого окремі люди й проміжні групи прямують до такого порядку, де взаємини, інститути та процедури служать цілісному розвиткові людини. Політична влада «чи в спільноті як такій, чи в установах, що представляють державу, завжди повинна здійснюватися у межах моралі та в інтересах динамічного спільного добра, згідно з юридично закріпленим правопорядком», – читаємо у конституції «Радість і надія» Другого Ватиканського Собору.

Отож, у цьому контексті особи, наділені політичною відповідальністю, не повинні забувати чи недооцінювати моральний вимір інституту представництва, що полягає в готовності цілковито поділяти долю народу й шукати розв’язання соціальних проблем. З цього погляду, відповідально здійснювати владу означає поєднувати її з чеснотами, що сприяють її здійсненню в дусі служіння. Це, наприклад, терпеливість, скромність, поміркованість, милосердя й прагнення спільності. Така влада повинна бути в руках людей, які здатні керуватись у своїй праці спільним благом, а не престижем чи пошуком особистих переваг.

У цьому контексті політична корупція є одним із найсерйозніших спотворень демократичної системи, адже порушує і моральні принципи, і норми соціальної справедливості. Вона ставить під загрозу правильне функціонування держави, негативно впливаючи на взаємини між правителями й народом, спричиняє зростання недовіри до державних установ, сприяючи ворожому ставленню громадян як до політики, так і до її представників, внаслідок чого ослаблюються політичні інститути.

Корупція суттєво спотворює роль представницьких інститутів, оскільки вони стають місцем політичних торгів між клієнтом з його потребами і владою, що надає послуги. Таким чином, політичні рішення приймають на користь тих, хто має засоби впливу на ці рішення, перешкоджаючи досягненню спільного блага всіх громадян.

В той же час, державне управління будь-якого рівня – національного, регіонального чи місцевого – як засіб держави, повинно служити громадянам: «Служачи громадянам, держава виконує роль розпорядника благ, які вона мусить розподіляти задля спільного добра», – пригадував святий Іван Павло ІІ в Посланні з нагоди Всесвітнього дня миру 1988 року.