Головна » Статті » Суспільство

Покровителі замкнених святинь

забутий храм

Ліквідація парафій та закриття святинь — явище дуже поширене в наш час. Як на мене, звикнути до цього неможливо. Безперечно, це трагедія в історії парафіяльної спільноти як такої, адже храм — це не просто споруда, приміщення чи пам’ятка архітектури. Храм — це дім молитви, місце зустрічі людини з Богом. Наші святині — це справжні скарбниці спогадів: тут ми отримали Таїнство Хрещення; тут поставали нові родини; тут ми оплакували наших рідних, проводжаючи їх в останню путь.

Парафіяльна святиня — наче заповіт предків, які у важких умовах зводили її мури та намагалися передати віру своїм нащадкам. Вони часто віддавали останнє, заощаджували та жертвували найнеобхіднішим, аби збудувати храм, свій храм. Здається, і наші голоси єднаються тут із молитвою поколінь: ми чуємо відлуння прохань про допомогу й захист; тріумфальну радість від вислуханих просьб; зворушливі й щирі молитви дітей та сповнені турботи благання матерів.
Та насамперед кожна святиня — це дім Бога, місце, яке покірний Цар обрав собі на престол. Настає момент, коли після певної процедури храм передається для світського вжитку, і на місці, де мало би квітнути духовне життя, з’являються бутіки та офіси.

«Сьогодні не уникнути зменшення кількості парафій», — кажемо ми, розводячи руками. Зрозуміло, все можна пояснити демографічною та низкою інших криз. Проте, на моє переконання, ліквідація парафії це певною мірою капітуляція, відмова діяти і боротися, згода на те, що змінити нічого не вдасться. Думаю, достатньо погодитись на одну замкнену святиню — і побачимо також інші замкнені на наших землях.

Звісно, трапляється різне: наприклад, дві святині були збудовані одна навпроти одної. В одній збиралися вірні на молитву німецькою мовою, у сусідній молилися французькою. Сьогодні немає такої потреби, адже усі розуміють іспанську, отже — одну зі святинь закривають. Проте це радше виняткові ситуації. Зазвичай замкнені святині прикрашають досить елітні квартали, де живуть заможні люди. Наприклад, у Сполучених Штатах вражаючі храмові конструкції будувалися за гроші іммігрантів, які самі часто ледве зводили кінці з кінцями, а сьогодні їхні внуки, які зовсім не бідують, не хочуть мати нічого спільного з Церквою.

Постає питання, чому спільнота, яка утримувала святиню п’ятдесят років тому, не може цього зробити сьогодні? Відповідь: причин нема, точніше — є, одна і найголовніша: відсутність віри.

Ми пояснюємо собі закриття святинь тим, що сьогодні в наших досі густонаселених районах більше не живуть християни, там живуть люди, які сповідують інші релігії, або взагалі невіруючі. Католицькі родини давно покинули ці землі або не зуміли передати віру своїм дітям. І знову — демографія.

Церква має сприйняти цю дійсність? Чому? Чому б не спробувати повернути до Церкви католиків, які належать до неї лише формально? Чому б не привести до Христа наших із вами нових сусідів, та, знову ж таки не відчинити навстіж двері замкнених святинь? Закриття парафій рідко є неминучим, часто це просто альтернатива. У Євангелії чуємо заклик Христа не оптимізувати структур, а євангелізувати світ.

Спадають на думку постаті місіонерів, щякіо приводили до Христа цілі нації. Не хочеться називати їх покровителями наших замкнених святинь, назвімо їх покровителями нових альтернатив.

Наприклад, св. Патрик. Він протягом семи років перебував у рабстві в Ірландії, утік, щоби знову повернутись, але вже як місіонер. На момент його смерті Ірландія була католицькою країною. За часів святого не просто сусіди — місто чи район не могли собі дозволити утримати святиню; цього не міг собі дозволити увесь народ.
Сьогодні в Ірландії досі існують сім дієцезій, не парафій, започаткованих св. Патриком. Якщо він міг привести до Христа усю націю, чому б не спробувати й нам? До того ж ми маємо технічні переваги, про які він і мріяти не міг: можемо долати сотні кілометрів за лічені години, можемо спілкуватися з людьми на іншому кінці світу. Дух Святий діє з тією ж міццю, Добра Новина залишається актуальною також і сьогодні. Отже, до праці!

Якщо ж йдеться про альтернативи — думаю, можна спробувати дві речі, зрештою, не дуже ексклюзивні: молитись про місіонерів рівня св. Патрика та діяти, як св. Патрик, у своєму оточенні.



Джерело: http://www.catholicculture.org/commentary/otn.cfm?id=626&repos=6&subrepos=5&searchid=1521218
Категорія: Суспільство | Додав: ostin (20.05.2015) | Автор: Філ Лавлер, переклад Credo
Переглядів: 1589 | Теги: парафія, замкнені храми | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[24.09.2020][Духовність]
ДЖЕРЕЛО ЖИТТЯ (13)
[02.09.2020][Духовність]
Милість Божа (32)
[15.08.2020][Роздуми]
Вийти із темряви (53)
[14.08.2020][Суспільство]
Пам`ятайте дружину Лотову (56)
[08.08.2020][Роздуми]
Потреба основи (34)
[31.07.2020][Духовність]
Незастосоване милосердя (77)
[20.07.2020][Розвиток]
Живи сьогодні (66)
[18.07.2020][Постаті]
Наука суперечить вірі? 15 вчених, яким наука не завадила вірити в Бога (85)
[12.07.2020][Розвиток]
Що робити, якщо ви поставили цілі, але не змогли їх досягти (71)
[08.07.2020][Духовність]
Різновиди віри (97)
[06.07.2020][Роздуми]
Ісус – найкращий в історії Людства HR-менеджер? (70)
[05.07.2020][Суспільство]
Людська клітина являє собою всесвіт у мініатюрі — дослідження (71)