Існують тисячі приводів тривати в гріху, і тільки один для навернення: воля Божа.

Написала до мене жінка: «Я перебуваю в другому подружньому зв’язку і шкодую про те, що не можу приступити до Святого Причастя». Потім вона обґрунтувала, чому залишається у цьому другому зв’язку: бо перший шлюб «був кошмаром», бо треба гідно виховувати дітей, бо цей другий чоловік хворий. Потім вона виклала переваги нинішнього стану, після чого ствердила: «Ми щонеділі ходимо на Месу, і нам так стає жаль, що інші приступають до столу Господнього, а ми ні». Авторка закінчує реченням: «Вважаю, що Господь Ісус був би по моїй стороні».
Це лиш один із кількох подібним чином написаних листів, які я отримав останнім часом. Наводжу його уривки, бо вони добре ілюструють суть проблеми. Розпочнімо від того, що не фізичне розставання з чоловіком зробило для авторки листа неможливим приступати до Причастя, але її власне, вільне рішення. Людина нерідко, попри всі старання, неспроможна запобігти розпадові сакраментального подружжя, але ніхто не змушений входити у новий зв’язок — а лише це замикає доступ до таїнств. Це завжди діється свідомо і добровільно; а це означає, що вибір життя без прийняття Ісуса Євхаристійного так само свідомий і добровільний.

Якщо дане слово ще має щось означати в цьому світі, то вже напевно слово, дане під час шлюбу. Тим часом рідко хто жалкує, що порушив подружню присягу. Авторка листа вболіває над тим, що не може приступити до Причастя, а не над власним рішенням, яке до цього призвело. Вона намагається виправдатися, вказуючи на користь, яка випливає з цього рішення. Це не жаль за гріх, а обґрунтування невірності. Жаль з’являється тоді, коли «інші приступають до столу Господнього, а ми ні». Питання, чи тут ідеться про Ісуса, а чи про те, щоб не відставати від інших? 
Бо якщо про Ісуса, то — принаймні, у випадку цієї пані — справу можна вирішити миттєво: рішення розійтися, сповідь — і вже можна приступати до Причастя.

Чоловік із притчі, який знайшов велику перлину, захопився нею настільки, що аби її купити, продав усі малі перлини. Сьогодні людей переконують, що можна мати і велику перлину, і малі; що можна одночасно жити в освячувальній благодаті і в гріху; що можна одночасно і займатися перелюбом, і тривати у вірності.

Але ж ні. Кожен християнин на якомусь етапі життя стає перед питанням, що його почув від Ісуса Петро: «Чи любиш Мене БІЛЬШЕ…» Інколи це означає необхідність вибору між Ісусом і людиною, яка мені сподобалася.

Хто піддається спокусі й вибирає людину — знає, що не зможе єднатися з Ісусом у Святому Причасті. Ну то й звідки оці претензії? Церква не має влади згодитися на Причастя для людей, які своїми діями підтверджують, що для них хтось інший важливіший за Ісуса.

«Вважаю, що Господь Ісус був би по моїй стороні», — написала авторка листа. Ну але ж то саме Ісус сказав: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить із нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, — чужоложить» (Мк 10, 11‑12).

Бог любить «несакраментальних». Тому Він також і їх закликає до навернення.