Головна » Статті » Суспільство

Куди зникає наш час?

Перед каміном, посередині кімнати, в інвалідному візку сиділа 75-річна бабуся. Жінка уважно дивилась на дрова, які догоряли – вона згадувала своє життя. Думками поринула у минуле. Крок за кроком, наскільки дозволяла пам’ять, вона переживала події із молодости. Раділа успіхам, які були в її житті, сумувала за тим, чого не вдалося зробити… Це була побожна жінка, добра матір, розумна і милосердна до ближніх християнка. Можливо, бабця була надто прискіпливою до себе, але після кожної події, яку згадувала, вона промовляла: «Якщо б я мала більше часу, я би зробила…», – і мріяла про те, скільки хорошого вона ще могла б зробити. «Якщо б я мав більше часу, то…» Знайомі слова, правда?

Постмодерна доба, в якій ми живемо, кидає людству виклик. Зазіхає вона не на багато, але і не на мало – на наш час. Час – це життя, і не знаємо, скільки років нам призначено відбути на землі. Проте людина сама є господарем життя і може вільно розпо­ряджатись своїм часом.

Сучасне суспільство каже, що в кожного є свої цінності, які не можна ставити під сумнів, і що у кожного – власне розуміння важливости речей. Чому молодь має инші погляди на життя, ніж їх батьки? Сучасне покоління іде в ногу з часом, тому ідеї, якими керувались ще мама з татом, вже застарілі, це вже «не модно». А що «модно»? Невже не модно добре вчитись, щоб стати кваліфікованим працівником? Не модно приділяти увагу рідним? Робити добрі вчинки, не чекаючи подяки? Справа в тому, що на це немає часу.

Світ кольорових думок і різноманітних розваг не дає можливости об’єктивно оцінювати важливість речей і створює ілюзію, що найважливішим є те, що нам вигідно робити. Є речі, які ми робимо автоматично, не особливо задумуючись: їмо, спимо, дихаємо – це, так би мовити, природні процеси. Але деколи ми так само вмикаємо телевізор, слухаємо музику чи просто лежимо на канапі, нічого не роблячи, бо ця звичка у нас на рівні автоматизму.

Зараз існує ціла індустрія розваг, яка з успіхом затягує людину будь-якого віку. Комп’ютерні технології дають можливість підліткові «реалізуватися» у віртуальній реальності. Противагою до нудних уроків стає приємно проведений час із друзями у комп’ютерному клубі. Так молода особистість віддаляється від науки.

Дорослі люди, здавалось би, не хворіють на «віртуальні хвороби», однак настільки заклопотані роботою і буденними справами, що забувають про власних дітей, часто зводячи свої обов’язки до матеріяльного забезпечення сім’ї і… занедбують найголовніше – любов, яку діти так потребують! Усі знають гасло: «Діти – наше майбутнє».Цікаво… Спочатку більшість свого часу ми вкладаємо у навчання, бо знаємо, що це наше майбутнє, наша професія. Далі – життя, сірі будні. Будні, за якими часто забуваємо про наше «майбутнє». Чому не дбаємо про нього? Адже найбільше, чого дітям потрібно – це уваги і любови. Вони, як банк, який ніколи не збанкрутує. На старості літ батько і мати захочуть уваги і любови від своїх дітей. Чому ж дивуватися, якщо цього не буде? А хто їх мав навчити, якщо не самі батьки? Сніданок – робота – вечеря – сон. Якщо графік робочого дня відкоригуєте так, що з’явиться година для дітей – станете ідеальними для них. Їм багато не потрібно, лише відчувати батьківську турботу і тепло. …та у нас немає часу.
Утім проблема не так у часі, бо з часом ми не можемо нічого зробити – він постійно «пливе», незважаючи ні на що. Проблема лише у нас і у тому, наскільки збалансовано і якісно ми його використовуємо. Слід розуміти, що з одного боку є добре, коли людина цілком посвячує себе якійсь справі, але з иншого – дуже погано, якщо через це вона жертвує чимось значно важливішим. Тому в таких питаннях завжди мусимо бути делікатними і розважливими.
Немає часу навіть на Бога, бо ми наповнюємо його чимось непотрібним.

«…Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай… а-а-а, – глибоко позіхає, прикриваючи рукою уста, молодий студент, – …але визволи нас від лукавого. Амінь». Хлопець піднімає ліву руку і дивиться на годинник, який показує 00 год. 15 хв. А в думках юнака проноситься: «Добре, відмучив цю молитву. Тепер «падаю» на телевізор… але ні, краще за комп’ютером побавлюсь…». Цей приклад показує, як нові модернізовані речі можуть відвернути нашу увагу, вкрасти наш час…

На жаль, потрібно погодитись, що це ще не найгірший варіянт молитви. Хлопець таки згадав про Бога, чи не єдиний раз за увесь день. А скільки разів ми згадуємо про Бога упродовж дня? Молимось зранку, увечері? Чи хоч зробимо знак хреста, проїжджаючи повз церкву? Не знаю… Знаходимо час на все, що приносить нам радість і задоволення для тіла в життєвих буднях, але часу для того, що приносить заспокоєння і радість для душі – не маємо. Инколи можна почути таку фразу: «Я ще молодий, у мене багато справ, а молитись і ходити до церкви буду, коли вийду на пенсію». Але ж ми не на базарі, а Бог не продавець, який торгує раєм. Щоб заробити на вічне щастя, яке ніколи не минає, потрібно немало зусиль і… все-таки – часу. Хто може сказати, скільки йому відраховано?

… «От халепа! Всі магазини зачинені, – думав чоловік, повертаючись з роботи, – дружині 30 років, а я без подарунка». Нічого, не трагедія, розумна жінка не розсердиться через подарунок, але важливо инше, – чоловік забув. Тиждень тому він чітко пам’ятав про цю дату, але тоді йому не хотілося іти в магазин, у нього був ще час. Можливо, хтось у цьому прикладі побачив невиконану обіцянку, незроблену вчасно роботу чи невиправдані сподівання… насправді тут можна прогледіти безліч учинків, які відкладалися на невизначений термін, навіть і наше спасіння.

А причина – до безмежности проста: наше лінивство. Звичайно, приємніше провести час із друзями чи подивитись телевізор, ніж займатись роботою, яка вимагає зусиль. Якщо в когось життєве кредо «не відкладай на завтра те, що можна відкласти на післязавтра», – такій людині можна лише поспівчувати і порадити: «поспішай жити…».
Кожен повинен поспішати жити. Не знаємо ні дня, ні години, коли бо доведеться відповідати за власні вчинки. На Страшному суді нас запитають не лише про те, що ми зробили доброго за життя, а й про те, що ми мали можливість зробити доброго, а не зробили…



Джерело: http://dc.lviv.ua/zhuttya_v_podruzhzhi/cholovk-v-podruzhzh/4496-kudi-znikaye-nash-chas.html
Категорія: Суспільство | Додав: ostin (27.10.2016) | Автор: Роман Гаранджа
Переглядів: 388 | Рейтинг: 4.4/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[03.05.2018][Розвиток]
6 кроків, щоб підвищити самооцінку (38)
[02.05.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (76)
[01.05.2018][Суспільство]
Нова постхристиянська "релігія"? (47)
[21.04.2018][Родина]
Щасливий шлюб (80)
[20.04.2018][Суспільство]
Сучасний «знак часу» — деградація чоловічості (95)
[05.04.2018][Духовність]
ПРИЙДІТЬ, БЛАГОСЛОВЕННІ! (89)
[03.03.2018][Роздуми]
Моя зустріч з Богом (106)
[21.02.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (157)
[10.02.2018][Розмова]
Фандрейзинг чи френдрейзинг. Або як створити спільноту друзів навколо вашої ідеї (124)
[07.02.2018][Розвиток]
Як стати щасливим: порада нейробіолога (146)
[06.02.2018][Родина]
Як уживаються разом екстраверт та інтроверт в одній сім’ї? (136)
[06.02.2018][Суспільство]
Як бути сучасним автентичним християнином? (110)