Коли я досліджував тематику "Пити зі святими", я шукав які напої можна було б порекомендувати на певні свята літургічного року. Що я не очікував віднайти, це урок як треба їх споживати. Цей урок можна поділити на п'ять ключових пунктів. Щоб насолоджуватись алкогольними напоями як святий, тобто у спосіб, як це замислив Бог, особа мусить пити…

1. Помірковано

Поміркованість у вживанні алкогольних напоїв в цьому випадку зумовлена не тільки моральними критеріями, але й самою насолодою – так пити навіть приємніше. Стародавні епікурейці були віддані поміркованості у своїх апетитах не як чесноті, але з бажання отримати максимальне відчуття насолоди, оскільки знали, що переборщення зневілює тілесні насолоди, яких вони прагнули. Християни можуть вільно взяти такий підхід до поміркованості на озброєння, оскільки Бог бажає, щоб ми отримували насолоду з речей, Ним сотворених.

Поміркованість також важлива, бо вона зміцнює здоров’я. Позитивний вплив алкоголю на здоров’я є однією з причин чому Церква завжди толерантно ставилась до вживання алкоголю. Пригадайте собі великі середньовічні монаші Чини і їхнє виробництво пива, вина, віскі, горілки, лікерів. У середніх віках алкоголем очищували воду, а також використовували алкогольні напої для лікування. І в нашому часі монахи в картузіянському монастирі (картузіянці – найстрогіший Чин в Католицькій Церкві – прим. перекладача) Ла Ґран Шарту, лікують перестуду смачним рослинним лікером «Шарту». Але вживають його у маленькій кількості. Алкоголь також сприяє дружбі. Якщо його вип’ємо тільки стільки, щоб відчути релаксацію, а не щоб втратити здатність нормальної мови і думання, і наші дружні бесіди стають відвертішими.

2. З вдячністю

З поміркованістю також пов’язана і вдячність Богу за дари винограду, садів і полів. Як каже Честертон: «Потрібно Богові дякувати за пиво і бургундське вино, щоб не пити їх забагато». Вдячність – це чеснота, яка останніми часами є дуже призабутою. Ми все більше і більше концентруємося на наших правах і заслугах, а все менше на тому, що отримуємо від інших. Істиною є те, що для деяких модерних філософів, наприклад Канта, вдячність є поганою річчю, оскільки вона – загроза абсолютній автономії і включає у себе ствердження, що ми в боргу перед кимось.

Але для нас, католиків, радість подяки Богу, Котрий нас створив, відкупив і освячує, Котрий нас оточує стількома добродійствами, включає і подяку за те, що в наших келихах. Ось приклад такої подяки від св. Арнольда – покровителя тих, хто вирощує хміль і варить пиво: «З людського поту і Божої любові пиво з’явилося в світі».

3. Пригадуючи

Католицька побожність спрямована на Євхаристію, а це слово означає – подяка, тому і подяка просякає усі пори католицького життя. Але Євхаристія також і Жертва, і Спомин, виконання заповіді «Це чиніть на Мій спомин». Вдячність, подяка вимагає пригадування, особливо тих добрих речей, які ми отримали незаслужено.

Одна з фундаментальних відмінностей між здоровим та нездоровим вживанням алкоголю полягає в тому чи п’ється, щоб забути, чи п’ється, щоб пригадати. Візьміть для прикладу пиття в часі доброї і шляхетної забави і пиття в барі. В часі доброї і шляхетної забави, особливо з нагоди вінчання, збирається кілька поколінь разом, щоб відсвяткувати шлюб вірного чоловіка і вірної жінки – збираються, щоб святкувати любов нової шлюбної пари, яка, якщо на це є Боже благословення, народить дітей і тим тільки збільшить свою любов. Коли п’ють на таких забавах, люди пригадують собі свою любов, свої вінчання, любов своїх батьків і так далі. Вони пригадують собі цілу вервицю любові й заради цього піднімають свої келихи.

Порівняйте це з чоловіком середнього віку, котрий сидить сам в барі і сам п’є.  Він жаліє за своєю молодістю, бізнесовою безвихіддю, своєю втраченою молодістю. Цей чоловік вливає в себе чарку за чаркою не для того, щоб пригадати собі щось доброго, а для того, щоб забути погане. Таке вживання алкоголю є дуже далеким від радісного й поміркованого вживання алкоголю, яке має бути притаманне католикам.

4. Радісно

Ще одна фундаментальна відмінність між здоровим і нездоровим вживанням алкоголю – різниця між «веселістю» і «радістю». «Веселість» вказує на стан, який не є поганий, але поверхневий.  Веселим можна бути самому. Якийсь хлопець може веселитися, граючи комп’ютерні ігри з друзями, але веселитися він може і сам, граючи комп’ютерні ігри.

Протилежно від цього «радість» вимагає спільності. Зазвичай люди не радіють самі в кімнаті, а радіють на якісь забаві. Але для радості потрібні сильна спільність та дійсно велика причина. Подумайте наскільки абсурдно сказати: «Радісного тобі дня адміністративного службовця».  Але «Радісного Різдва!» (в укр. ми вживаємо «Веселих Свят» - примітка перекл.) має своє навіть богословське значення. Коли комусь бажаємо радості на День народження нашого Господа, надіємося на щось більшого, як просто на добру і веселу забаву. Але і в цьому включений ризик. Як каже Джозеф Пайпер у своїй праці «Узгоджений зі світом: Теорія прослави», кожна прослава «має в собі природну небезпеку й насіння виродження», бо всяка прослава носить у собі елементи неконтрольованості.

Проте неконтрольованість не мусить бути декадентною, так само ні забава чи прослава з алкогольними напоями не є заливанням себе алкоголем.

5. Ритуально

Згадана Пайперова книга ставить перед нами і ще один аспект забави – ритуал. Пайпер йде настільки далеко, що твердить, що «Ритуальна забава» це і є «найсвятковіша форма радості й прослави». Як це? Він твердить, що правдива радість і правдива забава неможливі без Бога, без традиції прослави, яка включає ритуальну прославу й жертву. Без релігійного ритуалу, – приходить до висновку Пайпер – релігійне свято не стає мирською забавою, але чимось далеко гіршим – неприродньою і штучною подією, яка стає «новою і обтяжуючою формою роботи».

Ми, побожні люди, можемо застосувати Пайперову мудрість у двох простих практиках.

Перше – наші забави мають бути прив’язані до літургійного року, цього гігантського циклу актуалізації Таїнств Христового життя і життя Його святих. Католицька літургія, пише Пайпер, «це необмежене прийняття словом «Амінь» усієї реальності», і кожне свято та прославляння святих є особистим «Так», якогось конкретного святого Богу і заклик нам чинити так само.

Друге – мала б існувати якась ритуальна компонента в кожній забаві, не дивлячись на те, якою скромною вона б не була. Найлегший ритуал – тост. Тост – практика настільки ж стара, як і вживання алкогольних напоїв і має глибоке релігійне коріння. Колись пиття алкогольних напоїв завжди супроводжувалось проливанням алкогольного напою перед богами. З приходом християнства це змінилося. Деякі джерела твердять, що цокання келихами – християнський «винахід», який імітує звуки церковних дзвонів, щоб відганяти демонів. Католикам цокання келихами і тости мали би бути цілком природніми, адже ритуал в нашій крові. Ми, як католики, розпізнаємо, що формальність не підміняє спонтанність чи радість, але їх наповнює, прочищає і збагачує. Універсальна потреба – підносити келих за чиєсь здоров’я також знаходить нове розуміння у християнському прагненні чогось більшого, як проста відсутність фізичної хвороби. І в цьому контексті звичайне побажання здоров’я з піднятим келихом здатне перетворити спільну подію у щось святе.

У своїй книзі Джозеф Пайпер цитує афоризм Ніцше: «Не є суть в тому, щоб організувати забаву, а у знаходженні людей, які від цього отримуватимуть задоволення». У нашому постмодерному часі питання не є у тому, чи мають християни отримувати задоволення в алкогольних напоях в часі забави, а в тому чи не є вони єдиними хто це може.