Головна » Статті » Суспільство

«Групи смерті»: поради батькам підлітків

Стрічки новин рясніють заголовками про небезпечну гру, яка штовхає підлітків до самогубства. Як не панікувати та що робити батькам, – розповідає Віта Якубовська, магістр морального богослов’я, мама підлітків.

Батьки. Заклопотані та відсторонені, вони часто витрачають зароблені гроші на те, щоб їхні діти мали щось, чого, цілком імовірно, бракувало їм самим у такому ж віці. Вони думають, що одяг, ґаджети та кишенькові гроші це і є те найкраще, що вони можуть дати своїм нащадкам.

Зосереджуючись на фінансовій стороні батьківського обов’язку, затягнуті у вир робочих буднів, мами і тати вже не мають ані часу, ані бажання спілкуватися з дітьми. Їхні проблеми видаються смішними, адже діти не мусять турбуватися, де взяти гроші, щоби купити їжу, оплатити комунальні послуги, вони не повинні турбуватися про житло та одяг – усе це у них вже є. А які ще можуть бути проблеми?

Як швидко дорослі забувають, що підлітками бути важко. Ти ще не дорослий, але вже і не дитина. Тобі здається, що настав час знайти своє місце у житті, засвідчити про своє існування як особистості, але ще невідомо, як це зробити та й невідомо чи ти вже особистість. Хочеться плакати і кричати, хочеться зробити щось вражаюче, щоби тебе помітили, а водночас хочеться не привертати до себе зайвої уваги. Купа протиріч і суцільна невпевненість. Психологи кажуть, що багатьох підлітків відвідує думка про смерть, але їх більше цікавить, якою була б реакція близьких та друзів, якщо б…, а не самогубство, як мета, але…але…

Так от, шановні батьки, прийшов момент істини. Не виключено, що ваші цілком успішні у школі діти, життя яких розписано погодинно на репетиторів, гуртки та мовні курси, і все це, «щоб без діла не тинялись» і «щоб їх дурня не чіпалась», якраз думають, що було б якби їх раптом не стало. Страшно?  Та мабуть не дуже, адже зараз ви думаєте, що навряд чи це якимось чином стосується саме вас і вашої цілком нормальної сім’ї. Але ви буде здивовані, бо діти з проблемами бувають не лише у патологічних родинах.

Чому? Бо ваша дитина – не ви. У неї є свій характер і свій власний поріг спротиву на зовнішні подразники.  Та й батькам важко мати реальний контроль над усім. Особливо, коли ми самі вклали своїм дітям до рук смартфони з безконтрольним доступом до інтернету. Без образ. У мене також діти підлітки. І зараз я проходжу разом із ними всі стадії дорослішання, хоча ми з чоловіком вважаємо, що це більше нагадує кола Дантового пекла, бо, звісно ж, «ми такими не були» і «та у наш час», та й взагалі… Проте, якщо серйозно, то принаймні спокус ми таки мали значно менше – нашим вікном у світ були книжки Жуля Верна, Дюми та Шарлотти Бронте, а не інтернет зі всіма його YouTube, VK та іншими, різного рівня корисності, ресурсами. Звісно, написати реферат чи якусь доповідь нам було значно складніше, але на нас також і не лилося стільки нефільтрованого бруду і мерзоти, як на сучасних дітей. А від цього дуже важко відбиватися. І для цього у наших дітей є ми.

У мене старші діти підлітки і я буквально фізично відчуваю, як мене засмоктує той холодний і липкий тривожний страх, що вони раптом зацікавляться «грою», у якої зовсім не іграшковий кінець. Я давно вже не маю ілюзій на тему, що мене і мою родину ті чи інші речі не стосуються в силу тих чи інших факторів – бо ми католики, бо у нас християнські цінності, бо ми водимо дітей на катехизацію, бо ось це, те і ще тамте і різне інше… Тому, як людина без ілюзій, я підняла цю тему і запитала дітей навпростець: чи чули, чи знають що це і чи розмовляють про це їхні друзі та однокласники. І що цікаво – ті діти, яким по вже майже 14 років, знають, чули, але не зациклюються, а тим, кому по 12, значно частіше піднімають цю тему. Вона притягує їх, як магніт і вони шукають інформацію, обговорюють. І це не зле, поки вони не почнуть шукати способів приєднатися до «груп смерті»: з цікавості, з відчаю, на спір, від самотності чи байдужості, хто знає від чого ще.

Це ми з вами – мами і тати – маємо знати, що відбувається з нашими дітьми, бо іншим байдуже, бо шкільні вчителі та друзі мають свою місію у житті і вона не полягає на тому, щоби знати наших дітей краще за нас – це наше завдання.
І щоб ми могли собі спокійно спати вночі, не хвилюючись, що якийсь спритний маніпулятор розбудить наших дітей о 4.20 год. ранку і втягне їх у небезпечну гру ціна якої — життя, треба не «проспати» день – бути близько до своїх дітей, бути тими, кому вони можуть довіряти, бути щирими, уважними і частіше нагадувати, що любимо їх попри все, слухати і чути, а не робити вигляд, знати їхніх друзів і батьків друзів, приділяти час, розділяти захоплення, або принаймні про них знати. Непросто все це, але хто казав, що має бути легко? Наші діти вартують наших зусиль, адже саме вони і є тим найдорожчим, що у нас є, і ніщо ніколи не загоїть ран і не заглушить болю втрати.

Ми, звісно, не зможемо захистити своїх дітей від усього, але можемо їх навчити робити відповідальний вибір, думати і любити та приймати себе такими, якими вони є.

Мені часом хочеться поставити деяким батькам підступне питання: «Що роблять ваші діти у “Вкантактє”?» — або навіть: «А що ваші діти, яким немає 13 років, роблять у соціальних мережах в принципі? І чому у пошуках спілкування, вони не йдуть на подвір’я разом із друзями, а обмінюються повідомленнями у мережі?» Але я цього не спитаю, бо знаю, що деякі батьки не розуміються на всіх тих «штучках», деякі батьки радіють, що дитина сидить вдома і ніде «не лазить», деякі батьки навіть не підозрюють, що їхня дитина зареєстрована, бо акаунт створений на вигадане ім’я.

Але, дорогенькі, час вмикатися. І не йдеться лише про те, щоб опанувати кібервідслідковування чи цифрове шпигунство, або заповнити собою весь життєвий простір своєї дитини, час вмикатися у реальне життя ваших, ще поки що, реальних дітей. Час шукати слова, час розмовляти, час бути близько, робити щось разом, час вмикати реальний світ. Не сваріть ваших дітей, якщо помітите їхню цікавість до цієї теми, не чекайте тривожних сигналів – будьте поруч, розмовляйте, створіть своїм дітям дім, який прийме їх зі всіма сумнівами, тривогами та поганими думками.

4.20 година ранку… Вам не спиться? Помоліться Коронку до Божого Милосердя.



Джерело: http://www.credo-ua.org/2017/02/173843
Категорія: Суспільство | Додав: ostin (22.02.2017) | Автор: Віта Якубовська
Переглядів: 289 | Рейтинг: 4.2/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[21.02.2018][Духовність]
Духовний вік християнина (продовження) (12)
[10.02.2018][Розмова]
Фандрейзинг чи френдрейзинг. Або як створити спільноту друзів навколо вашої ідеї (30)
[07.02.2018][Розвиток]
Як стати щасливим: порада нейробіолога (27)
[06.02.2018][Родина]
Як уживаються разом екстраверт та інтроверт в одній сім’ї? (33)
[06.02.2018][Суспільство]
Як бути сучасним автентичним християнином? (36)
[24.01.2018][Родина]
Все про те, як правильно планувати сімейний бюджет (42)
[22.01.2018][Суспільство]
82% зароблених коштів осіли в кишенях найбагатших (35)
[12.01.2018][Духовність]
Будьмо досконалі (продовження) (81)
[12.01.2018][Суспільство]
Переслідування християн і надалі зростає (57)
[12.01.2018][Постаті]
Багатство і бідність в ранньохристиянських громадах (49)
[06.01.2018][Духовність]
Христос родився! (52)
[04.01.2018][Родина]
Щоб врятувати від розпаду «токсичний» шлюб, достатньо однієї чесноти (50)