Головна » Статті » Суспільство

Чорний квадрат

Загальноприйнятною ідеєю, що рухає вперед наше суспільство, є побудова демократичної держави. За неї народ заплатив величезну ціну.  Навіщо нам це? Чому ми так вперто не поступаємося на вмовляння та збройний тиск наших найближчих сусідів, адже й без демократії помітно краще за нас живуть ті ж росіяни та білоруси?

І тут варто звернутися до історії.  Характер нашого народу формувався протягом кількох тисячоліть. Мінялися назви держави, приходили завойовники, привносячи частку своїх звичаїв та традицій, але основна  маса населення краю лишалася на місці свого народження. В жилах нашого народу є й краплина крові трипільців, внесли свої лепти скіфи, сармати та інші. Наразі ми говоримо про демократію, що ж подарували нам пращури?

Скіфи. Ось що пишуть про них історики. Управління існувало у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кандидатури «царя» та його спадкоємця затверджувалися народними зборами. Грецькі античні історики називали такий лад «варварською демократією» на відміну від «східних деспотій». Подібний устрій панував і у сарматів.

Анти. Прокопій Кесарійський так описує життя ранніх слов'ян: «Племена ці, склавинів і антів, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народовладді, і тому в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно...» Громадський лад антів — так само, як усіх слов'ян — греки називали демократією.

Час минав, все змінювалося, міцніла влада феодалів, але народна воля не перестала відігравати важливу роль. У Київській Русі народне зібрання отримало назву віча.  Віче було органом надзвичайним, вирішувало найважливіші питання міського і державного життя: війни і миру, закликання і вигнання князів. Письмові джерела, що дійшли до нас, наводять безліч прикладів, коли люди повністю змінювали керівну верхівку, якщо вона не відповідала вимогам народу.

Століття неволі наклали свій важкий відбиток на кращі риси характеру нашої людності, але знищити демократичність нашого менталітету їм не вдалося. Знову рясно розквітла вона у часи козаччини.

 Отримавши свободу, –  відносну, звичайно, але все ж , – думали, що легко увійдемо в коло європейських демократичних країн, але щось не виходить. Обираємо вже шостого президента, проте серед них не було жодного, хто повів би народ, як кажуть, до світлого майбутнього, ні одного, хто лишив би по собі добру пам’ять та вдячність людей. Звідси й велике розчарування та масова еміграція кращих умів. Проте є і важливий успіх: ми зрозуміли нарешті, що українська Америка з неба нам не впаде, на шару ніхто нам не дасть омріяний рай земний, і треба вперто й невтомно трудитися, не скиглячи долати численні перешкоди, перемагати ворогів. Даючи нам недолугих президентів, Бог, – і це точно, хоче, щоб доля країни не залежала ні від поганих, ні від хороших «царів», а від волі всього народу. Щоб нарешті здійснився на практиці важливий параграф Конституції, де написано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» і ми всі, а не лише еліта, глибоко усвідомили «нашу відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями».

Є безліч ознак, що неспростовно свідчать про те, що Україну веде Бог. Не даремно Він витяг нас із глибокого імперського болота, очевидно, що ми Йому потрібні. І тепер Він наполегливо навчає нас, як жити у нормальному людському суспільстві. 

Чому ж нам так важко? Із практики стосунків людини з Богом знаємо: Господь готовий дати кожному Своєму вірному дуже багато різних чудових речей, але Він ніколи не робитиме те, що належить і що може зробити сама людина. Він вчить людину бути наполегливою, терплячою, поміркованою, він тренує  кожного на предмет глибокого мислення та відповідальності за виконання прийнятих рішень. Такі ж умови Божої співпраці і з народом. А після навчання кожний учень мусить здати іспит.  Якщо здав успішно, то рух уперед триває.  Якщо ж провалився, то невдаху залишать у тому ж класі на другий рік.

Ось і тепер, здаємо черговий іспит. Витягли білет і сильно розгубилися: лише одне питання, але яке важке! Дуже схоже на те, що Бог наразі випробовує нас на мудрість. До якого з двох кандидатів  та мудрість мала б підвести нас? Щонайперше, треба було б відділити головне від другорядного.  Що ж головне у нинішній боротьбі? Захистити нашу свободу. Все інше – на другому плані. Так, між інших, вчинили галичани, три західні області, вчергове подаючи гідний приклад усій Україні. Порошенко п’ять років доводив нам, що здатен захистити. А Зеленський?  Чую від його симпатиків: ну, нам кажется, ми надєємся, ми вєрім і таке інше. Знаєте, люди б ніколи не прийняли Христа, якби Він не підкріпляв Своїх слів потужними практичними діями. Якщо переможе Порошенко, то ясно, що збережеться і олігархат, і корупція, й не буде великих зрушень у реформах,– так, але при наявності головного, все це можна  перетерпіти, перемолоти силою всього народу, – двадцять п’ять років терпіли. А там підростуть молоді талановиті, патріотичні політики, – вони вже на підході.  

Підводячи підсумки першого туру виборів, аналітики наводять наступні три причини такого вельми несподіваного результату.

1.Народ дурний. 2. Народ погано орієнтується в умовах демократичного життя. 3. Народ ще не готовий взяти на себе відповідальність за долю своєї держави так, як про це написано у Конституції. З тим, що народ дурний, погодитись ніяк не можу. Говорив з кількома «тридцятниками», це люди досить-таки розумні, але у відповідальний час мудрості їм явно забракло. Мудрість це ж не тільки розум, а й поміркованість, виваженість, неквапливість у прийнятті рішень, вона приходить з часом, з досвідом, у практичному навчанні на пробах і помилках. І Господь веде нас у цьому напрямку, по цій кам»янистій важкопрохідній дорозі.  Висновок про те, що народ не готовий взяти всю повноту влади на себе, теж повністю підтримати не можу, бо інакше Бог не ставив би нас перед таким складним завданням.

Як на мене, ще одна риса нашого національного характеру  сильно підвела нас. Це ота щирість, що нею частенько любимо хвалитися. Щирість то є відкритість серця і довірливість.  Українці патологічно довірливі. Що б їм не казали, вони приймають, що б не обіцяли, вони вірять. Щоб переконатися в цьому, варто хоча б побіжно пройтися по нашій історії. Скільки талановитих ватажків різних повстань загинули через те, що повірили ворогу, скільки перебіжчиків у ворожий табір маємо й сьогодні, – перебігли, бо спокусилися на щедрі обіцянки недругів.

Емоційність теж гарна риса, і вона вже почала давати свої чудові плоди в мистецтві та літературі, але коли заходиться про політику, свою чуттєвість варто було б пригальмувати. І в цьому теж є мудрість. Коли ми станемо мудріші, то перестанемо голосувати по принципу хороший – поганий, подобається – не подобається, і не полінуємося хоча б дещо розібратися, хто є перед нами, не будемо відкривши рота слухати, як він там красиво говорить, а поцікавимось, на що він здатен на практиці, який він пройшов життєвий шлях. Можливо, це трохи нудно, і це зовсім не іржачка, що на 95-му, але що поробиш, ніяка партія, як раніше, за нас думати не буде. 

Якщо з Порошенком все ясно, то справжнє обличчя Зеленського ховається під різними театральними масками. Коли ж він постає перед нами у своєму натуральному вигляді, то неважко відчути і його промосковський душок, і не дуже замасковану зневагу до українців та України, і зовсім неприховану злостивість, що так і бризкає з нього, коли він говорить прямо й не по написаному.  За пару тижнів його веселі друзі намалюють йому яку завгодно програму, де буде все, що нам подобається, підберуть майбутніх міністрів, – хто з чиновників не захоче деякий час на шару попіаритися перед майбутніми парламентськими виборами! І ми знову повіримо.

Якщо вдатися до алегорій, то маємо перед собою дві картини. На одній чорно-білий портрет, чітко прописаний як чорним так і білим. Друга – це невелике полотно на подобі знаменитого «Чорного квадрату» К. Малевича. Тут немає нічого, але кожний глядач може намалювати у своїй уяві все, що йому подобається. І прийти в захоплення. Як воно, власне, наразі й сталося.

І кожний наш президент підсвідомо, своєю діяльністю чомусь та учив народ. Немає місця ми все плачемо: нема того, нема сього, президент поганий, Парламент недолугий… І якось не спадає нам на ум, що Бог дав нам усе і навіть більше, що потрібно для побудови прекрасної батьківщини: маємо родючу, ще не зовсім сплюндровану землю, багатющі, ще не дограбовані надра, здоровий клімат, прекрасну природу – і так далі. Фіни он та шведи, не маючи й дещиці того всього, успішно втілили у себе найкращі мрії людства І демократію ніхто не принесе нам на вишитому рушничку як святкову паску. Маємо  гарні завдатки, але демократії мусимо вчитися.

Системний і холістичний підходи до народу та науково обґрунтована етнополітика виникають лише в пору отри­мання ним незалежності і державності: народ стає в повному сенсі суб’єктом історії, що самоорганізується, ціліс­ним розумним організмом. Зростає розуміння того, що еко­номічні та інші біди кореняться в нестачі не енергоносіїв, до­свіду чи розумних працівників, а інтегрального (систем­ного) розуму – відсутності здорового глузду, логіки у виробленні та реалізації продуманих рішень на всіх рівнях, невмінні відбирати і використовувати найкращі ідеї і кращих інтелектуально обдарованих людей.

Душа. Душею будь-якого народу є його релігія. Релігією українського народу є християнська. Саме вона стала причиною його виникнення. Завдячуючи їй, ми народилися як нація і здійснюємо, завдяки Вищому розуму, власну історичну місію

Душею українського народу є його пісні. За висловом О. Довженка,“yкраїнська пісня – це бездонна душа українського народу”

Мова є також виразником душі народу. Мова – одна з умов буття української нації. Так як у людини може бути тільки одна душа, так і у народу може бути тільки одна мова. Будь-які розмови про декілька державних мов в Україні – це як розмови про декілька душ народу

Характер. Риси національного характеру українців: перша – інтелектуальність, друга – працелюбність, третя – індивідуалізм, четверта – нерішучість у ситуаціях, які потребують вибору одного з кількох варіантів, але одночасно твердість у досягненні мети. Основними рисами характеру українців, на думку багатьох дослідників, є також гостин­ність, потяг до освіти, повага до старших, мужність, здоровий оптимізм, а також емоційність, романтичність, іронія і самоіронія, цнотливість стосунків чоловіка та жінки

Етнічний інтелект – це здатність етносу (нації) робити вибір у найширшому розумінні слова: 1) вибір між добром і злом; 2) вибір своєї політичної, економічної, наукової, вій­ськової еліти; 3) вибір державного устрою, форми держави, способу життя. На жаль, українському народу тут складно чимсь хвалитися

“Головний вияв соціального інтелекту – в умінні форму­вати свою державу, її політику. Держава і є зосередженням колективного (об’єктивного за висловом Гегеля) розуму” [11, с.155].

Дух. Це – розум, реалізований вільним народом, внут­рішньо з’єднаний з “етичною субстанцією”. Дух є індивід, що конституює світ, який реалізується в житті вільного народу. Дух, отже, є єдність самосвідомості в здійсненній свободи і незалежності і ціле в його опосередкованій опо­зи­ції. Дух – це “Я, яке є Ми, і Ми, яке є Я” за Гегелем [3, с.439]. Дух має інтерсуб’єктивний соціальний вимір. Він про­яв­ляється в мистецтві, філософії, релігії народу. Дух це поєд­нання розуму народу з його “серцем”, етикою, мо­раль­ними цінностями і настановами

Воля. Це – сила свідомої обдуманої дії. Воля – це пси­хічна сила, за допомогою якої етнічний розум робить вибір цілей, які хоче досягти та керує зусиллями у виконанні своїх прагнень. Оскільки воля це сила, то в першу чергу волю народу видно через силу дер­жа­ви, через її здатність навести цивілізований порядок в суспільстві.

Пам’ять. Соціальна пам’ять передбачає засоби, соціальні механізми, соціальні інститути по обробці, відбору, збереженню, вико­рис­танню та передачі в спадок наступним поколінням соціального досвіду. Для того, щоб осягнути навіщо людині і суспільству пам’ять, звернемося до священної історії, до давньогрецьких легенд.

Енергія. Відомий український вчений Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу [24]. В. Гумбольдт вважав, що всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, яка не може бути зрозуміла з причинної точки зору. Проявляє себе ця духовна сила через творчі здібності і особисті зусилля окремих індивідів, що випливають з природної необхідності або з потреби. За В. Гумбольдом, історичний поступ суспільства є результатом свободи людей і вміння берегти етносом свої роди, мову і релігію, що тотожне самозбереженню себе як народу [5, с.325].

Українська ідентичність – це ознаки українця по яких його можна ідентифікувати, це те, що притаманне тільки йому, те чим відрізняється українець від інших народів [21, с. 297]. Бути українцем означає любити і знати рідну мову, бути християнином, знати українську культуру в усіх її проявах в першу чергу літературу і філософію, добре знати 2000-літню історію українців.

Варто додати, що в доробку українських вчених є й інші цікаві дослідження національних рис нашого народу. Так визначний антрополог Федір Вовк написав наукові праці “Антропологічні особливості українського народу” та “Етнографічні особливості українського народу” (1916), які й донині зберігають свою неперевершену наукову цінність. Він вперше дав загальну антропологічну характеристику україн­ського народу на основі значних конкретно-антро­по­логічних досліджень у багатьох регіонах України.

Менталітет – це характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на струк­тур­них елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому. Мен­та­літет це результат поєднання, взаємодії свідомої і підсвідомої частин душі народу.Тут мається на увазі комплекс всіх елементів душі народу, як психічної подібності людей, що породжує об’єктивний “автоматизм” інтелектуального та духовного життя. Так М.Ващак досліджуючи структуру і характерні риси українського менталітету, виділяє такі властивості українського темпераменту, як індивідуалізм, емоційність, релігійність та ін. [1, с.267].

Менталітет є формотворчим фактором суспільного роз­вит­ку, надзвичайно важливим і дієвим, і в той же час мало­по­мітним. І тут не може бути нічого дивного, оскільки психологічні імпульси в свідомість українців генеруються архетипами нації, які належить “тонкому світу”, який для нас остаточно поки що є незрозумілим і чекає на своє наукове пояснення.

Тому в націо­нальній вдачі українців виявляються такі риси, як чут­тє­вість, емоційність, любов до дітей, швидке інтуїтивне сприй­няття сутності складних природних та соціальних явищ, мрійливість, допитливість. Національний менталітет можна охарактеризувати ще одним символом: Мати-Берегиня європейської цивілізації, що простягла свої захищаючі руки між Заходом та Сходом. В українському менталітеті наявне поєднання індивідуалізму, характерного для західної мен­таль­ної орієнтації, і східної вразливості, колективізму, бурх­ливої реакції на соціальну несправед­ли­вість, частково пере­мішаної з наївною вірою в сильного і справедливого пра­ви­теля.

Менталітет українського народу має, так би мовити, “жіночу стать”, що обумовлена трансцендентною жіночістю архетипу “Русь-Україна” і християнством. Тому в націо­нальній вдачі українців виявляються такі риси, як чут­тє­вість, емоційність, любов до дітей, швидке інтуїтивне сприй­няття сутності складних природних та соціальних явищ, мрійливість, допитливість. Національний менталітет можна охарактеризувати ще одним символом:

  • державність – вільна, незалежна, самостійна держава Україна;
  • соборність – територіальна єдність;
  • духовність – усвідомлене визнання Бога вищою етичною цінністю;
  • інтелектуальність – здатність знаходити істину [18, с. 81-83]

Ващак М. Особливості українського менталітету / Ващак Марта // Українознавство: науковий, громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський, педагогічний журнал / НДІ українознавства МОНУ. – Київ, 2008. – № 4. – С. 266-269.

Копаниця Л. Ментальні детермінанти спільноти або психологія українця / Копаниця Л. // Література. Фольклор. Проблеми поетики: наукове видання / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2007. – Вип. 29. – С 12-20.

Скіфи

В основі системи управління скіфським суспільством лежала не «східна деспотія», а «варварська демократія». Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів

Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям — «царям», які очолювали скіфське військо під час походів. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кандидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверджувалися народними зборами.

В скіфському суспільстві існував і демократичний орган — народні збори всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі справи й навіть вирішувалася доля царів

В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.

У перші століття н. е. слов’янські племена, як і інші народи, були втягнуті в загальні процеси Великого переселення народів, невід’ємні від війн як оборонного, так і завойовницького характеру. Саме в ці часи в українських племен з’являється виборна посада вождів, які концентрують у своїх руках військові функції

Прокопій Кесарійський описує життя ранніх слов'ян так: «Племена ці, склавинів і антів, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народовладді, і тому в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно... Громадський лад антів — так само, як усіх слов'ян — греки називали демократією. "Слов'янами і антами не править один муж, але здавна живуть вони громадським правлінням, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно" (Прокопій)*.


Далі...

Категорія: Суспільство | Додав: ostin (07.04.2019) | Автор: Віктор Котовський E
Переглядів: 75 | Рейтинг: 4.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[17.04.2019][Проповіді]
І померлий вийшов... (19)
[16.04.2019][Духовність]
Диявол долає нас чеснотами більше, ніж гріхами (13)
[10.04.2019][Духовність]
Блаженні лагідні (60)
[07.04.2019][Суспільство]
Чорний квадрат (продовження) (73)
[07.04.2019][Суспільство]
Чорний квадрат (74)
[19.03.2019][Суспільство]
Церква і держава (69)
[03.03.2019][Розвиток]
5 вправ, щоб навчитися дякувати (48)
[01.03.2019][Роздуми]
За що тебе запам’ятають? (67)
[28.02.2019][Суспільство]
Гості з далеких світів (85)
[25.02.2019][Родина]
Що таке рівність чоловіка та жінки з точки зору християнства? (158)
[11.02.2019][Духовність]
На добрій землі (81)
[12.01.2019][Суспільство]
Нова людина. Молодь і євангелізація (88)