Таємниця сповіді не може бути порушена ні за яких умов. В дотриманні таємниці сповіді немає ніяких винятків. Канонічне право говорить, що духівнику, перекладачу або якій-небудь іншій особі, яка випадково дізналася про гріх зі сповіді, суворо забороняється видавати каяття або користуватися отриманими відомостями.
Згідно з каноном 1388, «духівник, який порушує таємницю сповіді, підлягає відлученню за заздалегідь винесеним судовим рішенням» (тобто автоматично, без необхідності будь-якої постанови церковного суду). Якщо інші особи, які дізналися про гріх зі сповіді, порушили таємницю сповіді, то вони також піддаються покаранню, аж до відлучення від Церкви.
Таємниця сповіді відноситься до «божественних прав», тобто ніхто, навіть сама Церква, сам Папа Римський, не вправі вимагати від священика, щоб він передав почуте на сповіді, навіть, якщо б це було необхідним для порятунку всесвіту.
Причина таємниці сповіді — в тому, що священик, який приймає каяття, діє від імені Бога, Який знає серце людини. Саме перед Богом постає грішник, сподіваючись на Божественне милосердя. Якби той, хто кається, не був впевнений в тому, що священик не може видати зміст сповіді, то не було б довіри, необхідного для сповідання гріха. Як відомо, сповідь смертних гріхів обов'язкова для примирення з Богом.

Духівнику забороняється видавати таємницю сповіді «словами або у будь-який інший спосіб і з якої б то не було причини», говорить канон 983. Відлучення від Церкви, якому автоматично піддається священик, який порушив цю таємницю, може зняти тільки Апостольський Престол. Причому, таємниця сповіді стосується не тільки тих випадків, коли гріхи були відпущені, а й усіх інших випадків: навіть коли священик не дав відпущення через нестачу каяття або з яких-не-будь інших причин.

Конгрегація віровчення 23 березня 1973 року оприлюднила також Спеціальну заяву. Її текст свідчить: «Той, хто блюзнірським чином записує Таїнство Сповіді — як істинне, так і симульоване, — використовуючи якийсь технічний засіб, або ж публікує зміст сповіді, або ж поширює отримані таким чином відомості, так само як і ті, хто формально цьому сприяють, — відтепер піддаються відлученню latae sententiae» (тобто без необхідності особливого рішення церковного суду).

23 вересня 1989 року Конгрегація віровчення видала ще один декрет з метою «захистити священний характер Таїнства Покаяння і захистити права священнослужителів і віруючих християн щодо друку почутого під час цього Таїнства та інших таємниць, пов'язаних зі сповіддю». Особливими повноваженнями верховного авторитету Церкви Конгрегація віровчення постановила, в додаток до сказаного у попередній заяві, що кожен, хто записує «сказане сповідником або кається, або поширює це через засоби суспільної комунікації, піддається відлученню latae sententiae».