Головна » Статті » Суспільство

БІЛЯ КРАСНИХ ДВЕРЕЙ

Переживаємо важкі часи… Що чекає на нас? Періодично приходять євангельським християнам одкровення від Бога про прекрасну в Господеві перспективу для України, про величезну її роль у майбутньому цілого світу. Бачачи наше сьогодення, нелегко в це вірити. І все ж поділюся деякими думками. Господь привернув увагу до одного місця Писання й спонукав уважно придивися й ретельно дослідити його алегоричний зміст з огляду на становище нашої землі.

 «Петро і Іоан ішли разом до храму о дев'ятій годині на молитву. І був чоловік кривий від утроби матері своєї, якого приносили і садовили щодня при дверях храму, що називалися Красними, просити милостині в тих, хто входив у храм. Він, побачивши Петра та Іоана перед входом у храм, просив у них милостині. Петро з Іоаном, пильно глянувши на нього, сказала: «Подивися на нас!» І він пильно дивився на них, сподіваючись щось отримати від них, але Петро сказав: «Срібла і золота я не маю, але що маю, те даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Назорея встань і ходи!» І, взявши його за праву руку, підвів. І відразу ж зміцнилися ступні його й коліна; і, скочивши, став і почав ходити і ввійшов з ними в храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога. І весь народ бачив, що він ходить і Бога хвалить… Зцілений кривий не відходив від Петра та Іоана…» (Дій.3:1-10)   

Дійсно, як нагадує цей нещасний каліка сучасну Україну! Русь-Україна як незалежна держава перестала існувати у XIII сторіччі. Після татаро-монгольської навали знайшлося чимало «опікунів» та «благодійників», які  по шматках «звільняли» її від самої себе. Відтоді  хтось завжди нас «носив». Литва, поляки, Росія…  Садовили біля дверей храму, але в храм не заносили. Народ не міг дати собі раду ні в політиці, ні в господарстві, ні в культурі, він жив на милостиню, власне, на подачки, що виділяли йому ті, котрі доставляли «інваліда»  на його, так би мовити, робоче місце.

Каліка сидів біля Красних дверей. Красні тут – це не червоні, це – прекрасні, пишні, дуже гарні. Саме через такі двері йому належало згодом, – вже своїми власними ногами, без будь-якої сторонньої допомоги увійти до храму.

Зцілення прийшло через Петра та Іоана. Останнього, як ми знаємо, називають апостолом любові, отже й миру. Хто не сліпий, той бачить: дух Іоана злинув на нашу країну у великій силі. Поява його була очевидна ще в 2004 р., коли народ вийшов, щоб захистити справедливість і свободу. Дух зійшов, – тепер все залежало від народу. І народ прийняв його. Слава Господеві! Зло віддалилося, Царство Небесне наблизилось, радість оволоділа людьми.

Апостола Петра католики вважають першим Папою римським. Постать цього апостола тут символічно як би уособлює весь західний світ. Допомога, суто цивілізаційна звичайно,  має прийти саме звідти,  хоча Європа для нас сьогодні далеко не є ідеалом  в духовному плані, і не духовної підтримки звідти ми чекаємо. Сила, що має передатися нам, це те найкраще, що виробила людська цивілізація за всю свою історію: ефективний державний устрій, повага до законів, висока цінність людського життя та ін..  Саме в цьому є велика перевага Заходу. Щодо Петра, то він, як відомо, був шульга (лєвша – рос.). Це не хвороба й не патологія, але певне відхилення від суспільно прийнятих фізичних норм. Кривий же прийняв силу, а не фізичну аномалію.

І ось ще цікавий момент. «І, взявши його за праву руку, підвів». Здавалося б, яка різниця за яку руку він його взяв?  Але у Слові немає нічого зайвого, все має свій глибокий смисл. Сила від Бога пройшла через праву руку каліки. І тут  легко можна побачити дивовижне алегоричне віддзеркалення наших подій: саме праві політичні сили підняли народ на боротьбу.

«Срібла і золота я не маю…» Бачу тут такий собі прозорий натяк на те, що очікувати особливої матеріальної допомоги нам не слід. Європа допоможе в іншому: в перебудові всього нашого суспільного життя, підкаже, як підняти його на рівень передової цивілізації.

І ось що є найголовніше: кульгавий, зцілившись, не побіг мерщій додому, аби надолужити згаяне за роки немочі: заводити господарство, розпочинати торгівлю тощо, він рушив за апостолами. Перед ним відкрилися найкращі двері, і, обдарований, благословенний  Богом, він нарешті увійшов до храму. Слава Господеві! Ось де наш порятунок, ось де наш захист! Він – у храмі. Погляньмо ж пильно в очі  носіїв Духа Божого, а вони нехай так само подивляться в очі нам! І через цей мовчазний молитовний зв’язок прийде від Бога в  наші серця віра необхідна для уздоровлення (Діян.3:16).

Сьогодні Україна поки що сидить безсила біля входу у святилище. Мимо проходять багаті, вельможні.  Зрідка кидають у шапку дрібні монети різних обіцянок, як би підтримки. Посланців Божих десь не видно.  Бовваніє на видноколі примара розчарування, знесилення, депресії, вже відомої нам байдужості. Та стіймо твердо! Бог дає нам ще деякий час для посту й посиленої молитви. Час злагоди та єднання. У піднебесних сферах  точиться жорстока битва між духами добра та зла за нашу країну. Пам’ятаймо: доки Мойсей тримав руки зведеними до неба, Ізраїль перемагав Амалика, а лишень руки його стомившись опускалися, Амалик починав успішний наступ (Вих.17:11).

Тримаймо ж руки, християни!  Нехай воскресне Христос на нашій землі! Воскресне у кожному серці і вже не полишає нас ніколи. Місце України – у Храмі. Сенс нашого існування – служити Богові. Нести його високу правду як на Схід так і на Захід, проголосити всім народам, отримавши силу і владу від Господа: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» Приготувати шлях у цій світовій духовній пустелі для приходу Христа – ось наша висока місія на землі.

Диявольський меч, що завис над нашими головами, не опускається, озброєна рука з кожним днем набуває все більшої сили. Погляньмо ж в очі правди: ніхто не заступиться. Врятувати нас може лише Господь. Маємо короткий, але достатній час для того, аби, оголивши свої серця, відкинувши будь-які надії на смертних людей, могли ми постати перед Богом у покаянні й потужній молитві. Ось та фатальна лиха година, коли грізні обставини та Боже провидіння вимагають від України рішучих духовних дій.

Давно вже нам треба було звершити всенародне покаяння. Гріхів бо наших, скоєних лише за минуле сторіччя, стало б на ціле море. Більшовицька революція, мільйони вбитих і замордованих в ГУЛАГу, войовниче безбожництво, активна підтримка комуністичних ідей. Погроми. Голод один, голод другий… Не наші, звісно, були  ідеї, але здійснювались кровожерні плани кремлівського вампіра і нашими ж охочими руками. Зрештою, останні роки. Майже половина населення несамовито рветься в оте саме «прекрасне минуле». «Вставай, страна огромная, вставай на смєртний бой…» Криваве знамено ще грізно майорить на  сході як заклик до нових «побєд», до нових жертв.

Оголосити б нам у якийсь із днів перед якимось великим святом всенародний молитовний майдан, щоб народ у містах і селах у єдиному пориві вийшов на площі, схилив коліна перед Богом і приніс Йому глибоке покаяння… «Трубіть у ріг… Зберіть народ, скличте громаду! Хай між притвором і жертовником плачуть священики, слуги Господні, і нехай кажуть: «Пожалій, Господи, народ Твій! Не видавай Твою спадщину на наругу, щоб не глумилися над нею погани. Чому мали б між народами говорити: «Де Бог їхній?» Тоді Господь почне ревнувати за Свій край і пощадить народ Свій» (Йоіл.2:16-18).

Віктор Котовський, журналіст, служитель євангельської церкви

Категорія: Суспільство | Додав: ostin (18.12.2014) | Автор: Віктор Котовський
Переглядів: 936 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ:

[28.06.2019][Духовність]
Оживляти серця (81)
[14.05.2019][Духовність]
Наш авторитет у суспільстві (107)
[17.04.2019][Проповіді]
І померлий вийшов... (82)
[16.04.2019][Духовність]
Диявол долає нас чеснотами більше, ніж гріхами (67)
[10.04.2019][Духовність]
Блаженні лагідні (120)
[07.04.2019][Суспільство]
Чорний квадрат (143)
[19.03.2019][Суспільство]
Церква і держава (120)
[03.03.2019][Розвиток]
5 вправ, щоб навчитися дякувати (122)
[01.03.2019][Роздуми]
За що тебе запам’ятають? (122)
[28.02.2019][Суспільство]
Гості з далеких світів (136)
[25.02.2019][Родина]
Що таке рівність чоловіка та жінки з точки зору християнства? (259)
[11.02.2019][Духовність]
На добрій землі (133)