Християни сьогодні стали найбільш переслідуваною суспільною групою у світі: майже в усіх країнах, на всіх континентах, 80 % усіх дій проти релігії спрямовані проти віруючих в Ісуса Христа. Ватиканіст Джон Л. Аллен-молодший описав 10 найчастіших проявів насильства стосовно християн.

Як можна чітко сформулювати поняття «переслідування християн»? Використаймо пояснення протестантського вченого Чарльза Л. Тішена: «Це найменша несправедлива діяльність, помірковано або сильно ворожа, спрямована на християн, із різним рівнем активності, що спричиняє травми різної величини, причому релігія (ідентифікація жертв як християн) становить головний фактор такої діяльності».

Що насправді означає ворожість «поміркована або сильна»? «Barnabas Fund» — міжнародна та міжконфесійна організація з осередком у Великій Британії, створена 1993 року для підтримки переслідуваних християн. 2006 року цей фонд вирішив класифікувати головні категорії переслідувань, що стосуються християн, особливо в суспільствах, де вони становлять меншість. Ось список 10 видів переслідувань у глобальній війні з християнами:

1. Суспільна дискримінація. Загалом це поняття стосується більше фактичних, а не юридичних обмежень релігійної свободи. Наприклад, у мусульманських суспільствах часто на жінок чиниться тиск, щоб вони переходили на іслам після заміжжя з мусульманином.

Приклад: Сектор Гази. Зібрані дані свідчать про те, що тиск на змішані мусульмансько‑християнські подружжя такий сильний, що протягом останніх років змішані пари часто народжують нешлюбних дітей, яких нерідко залишають з огляду на ризик, пов’язаний з узаконенням стосунків.

2. Інституційна дискримінація. Її проявом є, наприклад, ускладнення процесу отримання дозволів, необхідних для будови чи ремонту храмів, що застосовується, аби гальмувати розвиток душпастирства.

Приклад: Білорусь. Там заборонена будь‑яка релігійна діяльність у будинках, які не мають відповідної згадки в умовах використання. П’ятидесятники стверджують, що посадові особи принципово відмовляють їм у «призначенні» їхнього будинку для молитви.

3. Дискримінація при працевлаштуванні. Ця форма дискримінації полягає в обмеженні кількості працевлаштованих християн у певному секторі або ж у цілковитій забороні їм здійснювати професійну діяльність в окремих сферах.

Приклад: Єгипет. Копти вже давно не можуть претендувати на високі посади в армії чи в державному секторі. З 2010 року в Єгипті не було жодного ректора чи декана на університеті — представника Коптської Православної Церкви.

4. Юридична дискримінація. Це відмова християнам та представникам інших релігійних меншин у доступі до судів; відмова у наданні юридичного представника у разі звинувачення в злочині; та, врешті‑решт, утруднення з боку влади при складанні позову та у пошуках справедливості, коли переслідувані стають жертвами злочину.

Приклад: Індія. У країні повторюються скарги на млявість поліції та прокуратури, коли йдеться про злочини проти християн, скоювані індуїстськими радикалами.

5. Придушення місіонерської діяльності християн. У деяких випадках християн приймають тільки за умови, що вони збережуть свою віру для себе, а будь‑які зусилля, спрямовані на поширення свого визнання в регіоні, загрожують переслідуваннями. Це часто трапляється в суспільствах, де культурна чи національна ідентичність вкорінені у релігії, а на все, що пов’язане із Заходом, дивляться з підозрою.

Приклад: Іран. Тут постійно затримують християнських місіонерів, після чого їх залишають під арештом або депортують. Теоретично християни, євреї та зороастрійці можуть вільно практикувати свою віру; однак усілякий прозелітизм заборонений.

6. Гамування навернення на християнство. Найчастіше це трапляється в країнах, де функціонує право на покарання за богохульство або віровідступництво. Ці юридичні засоби перетворили зміну визнання на злочин; найчастіше це стосується переходу з ісламу на християнство. В таких країнах люди, що змінили віровизнання, живуть «катакомбним» життям, боячись проявляти свою нову віру навіть перед родиною та найближчими друзями.

7. Примусове навернення. Застосування сили задля того, щоби примусити когось відмовитись від християнської віри, може бути використане безпосередньо державою з допомогою суспільства, або ж цими двома інституціями одночасно.

Приклад: Індія. Індуїстські радикали влаштовували в селах великі церемонії, де християн змушували прийняти індуїзм. Такі церемонії часто були організовані в порозумінні з поліцією та службами безпеки.

8. Обмеження організованого культу. Така форма залякування полягає в обмеженні християнам можливості спільної молитви в храмах, публічних місцях та приватних домівках.

Приклад: Китай та Саудівська Аравія. Влада постійно робить облави під час літургій у християнських «домашніх храмах» — незареєстрованих церквах, які, зазвичай, облаштовані у когось вдома. Духовенство найчастіше потрапляє до в’язниці; якщо це іноземці — їх депортують; спільноту карають штрафами, а окремі члени страждають від переслідувань.

9. Переслідування окремих осіб. Насильство щодо окремих осіб можуть використовувати урядовці (це призводить до арештів, ізоляції, фізичних та психічних тортур, страт тощо), а також члени суспільства. Це бачимо на прикладі радикалів із нігерійського угруповання Боко Харам. Це найчастіша та найбільш кривава форма глобальної війни з християнами.

10. Переслідування спільнот. Ця форма переслідувань стосується цілих груп. Прикладом може бути замах на храм Пресвятої Діви Марії в столиці Іраку, Багдаді, 31 жовтня 2010 року. Тоді загинуло 58 осіб. Насильство стосовно спільноти можуть застосовувати як держава, так і суспільні сили; в другому випадку часто це відбувається за сприяння держави.

Джерело: CREDO