Доволі часто доводиться мати в м. Івано-Франківську похорони. Ховаю різних людей: бідних і багатих, молодих і старших тощо. У більшості випадків усе закінчується на цвинтарі в с. Чукалівці. І що я зауважив? Що майже кожен начебто християнський похорон оповитий грішними забобонами (помилковою вірою), якимось напів’язичництвом… Ми християни чи хто?..

Гадаю, ніхто сперечатися не буде з тим, що будь-яку серйозну справу не можна починати без ґрунтовної попередньої підготовки. Перед тим, як мав прийти на землю Ісус, Бог послав Йоана Предтечу, пророка в дусі Іллі, щоб той приготував шлях для Спасителя. Великий правитель, очевидно, теж не з’явиться там, де не буде для нього належних умов. Як би він мав діяти? Як права рука лукавого, який, не маючи творчого таланту, завжди намагається копіювати Творця, – у своєму дусі, звичайно, – він, швидше за все, скористався б так званим принципом дзеркального відображення...

Сьогодні світ говорить: «Ти мусиш мати усе найкраще, усе, що хочеш, можеш вибрати, навіть життєву дорогу — і ту можеш обрати найкращу для себе, таку, яку лиш хочеш!». Життя — це не завжди все ідеальне та прекрасне! У житті нам потрібно мати злети і падіння, щоб, упавши, ми зрозуміли свій егоїзм і навернулись до Господа. Господь дає нам це пізнати, але ми самі вирішуємо, прийняти цей досвід чи відкинути. Від мене залежить, яким буде мій шлях, моя дорога, якою я буду йти, і від мене залежить, чи піду я цією дорогою на самоті, чи разом з Ісусом. Нехай дорога нашої віри завжди буде дорогою з Богом і до Бога!

1845 рік був, безперечно, непересічним у житті Тараса Шевченка. Справді, і звання некласного художника Імператорської Академії мистецтв, і друга зустріч з рідним краєм, і теплі стосунки з новими друзями говорять самі за себе. Один із приятелів – Степан Самойлов, власник села В’юнища під Переяславом – створив для поета ідеальні умови. В першу чергу тим, що дав право розкошувати в багатій бібліотеці. Але диво дивне: замість пасторалей на сільську тематику Тарас Шевченко пише поетичний цикл «Давидові псалми»…

963 року у Франції філософ Жан Ваньє подібно старозавітному Ноєві заснував спільноту Лярш (з французької «L'Arche» – Ковчег). Ной рятував людство від потопу, Жан Ваньє – людей з розумовою неповносправністю від конкурентного суспільства та тиранії нормальності, де тих, хто не відповідає «нормі», позбавляють права на життя...

Ми зібрали список простих актів милосердя. Вони можуть здатися незначними, але насправді це істинні та конкретні прояви Божої любові. Серце, що кориться Богові, не може постійно залишатися байдужим до інших. Не позбавляйте світ вашої усмішки, вашого сміху та уповання на Бога, що живе в вас! Світ потребує цього!

Норвезькі вчені встановили, що між здоров’ям і відвідуванням церкви існує зв’язок...

Науковий директор Центру досліджень та освіти у сфері співчуття й альтруїзму при Стенфордському університеті Емма Сеппала стверджує, що всі люди добрі за замовчуванням...

Пітер Айген, засновник Transparency International, зібрав у Львівській бізнес-школі УКУ повний аншлаг. Приводом цьому послужила «болюча» тема лекції: «Роль громадянського суспільства у боротьбі з корупцією?». Засновник глобальної мережі антикорупційних організацій розповів про багаторічний досвід у боротьбі з корупцією у всьому світі та дав цінні поради, як подолати корупцію українцям...

«Неука навчити» — другий з катехизмових учинків милосердя для душі. Ці воістину жест підтримки, жест милосердя, ласки; доброзичливий, який допомагає піднятися...

У художніх фільмах часто показують сцену, коли в героя, який помирає, перед очима пропливає ціле життя. Так само відбувається на полі бою, переконує Роман Сметана, демобілізований солдат з Івано-Франківська. «Коли мене важко поранили, в одну хвилину вмістилися всі спогади, – продовжує боєць. – Відчиняється стара рипуча шафа із запиленими сторінками твого життя. Виринають усі ті речі, плани, задуми, бажання, мрії, які ти завжди відкладав на потім. Перед очима з’являються люди, яких ти образив, а вибачення посунув теж на потім. І ось тут і зараз ти розумієш, що «потім», напевно,  більше ніколи не настане. Ти запізнився, хлопче. Тоді починаєш хапатися за останню рятівну соломинку – віру в небесну допомогу. Можливо, Бог передумає?»...

Чому ми так довго борсаємося в совковому болоті? Чому так важко йде декомунізація? Чому деякі регіони не бажають розлучатися з минулим? Найголовніша причина: вони по-іншому бачать своє майбутнє. Загалом же, люди в нас не відчувають себе цілісним народом, не прагнуть до того, аби згуртуватися як єдине етнічне утворення. У країнах, де був народ, – взяти хоча б наших найближчих західних сусідів, там  кардинальні реформи пройшли відносно швидко, й почався нормальний вільний розвиток...